Алексей Темченко
Мы пообщались с народным депутатом, экс-депутатом Киеврады, писателем Александром Бригинцом об актуальных проблемах столицы и о том, как изменить город к лучшему. Интервью публикуется на языке оригинала.
Олександре Михайловичу, що змінилося у Києві з часів СРСР, Вашого дитинства?
У радянський період були певні усталені цінності Києва, їх список був далеко не повним, проте вони охоронялися.
Наприклад?
Припустимо, була норма, що жодна споруда не могла бути вищою за дзвіницю Києво-Печерської лаври. Через це навіть довелося вкоротити меч Батьківщині-матері. Тобто, навіть той атеїстичний уряд, котрий не поважав Україну, формально дотримувався певних правил. Були архітектурні пам’ятки, об’єкти, котрі ніхто не ставив під сумнів і не чіпав. Майже не велося ущільнюючої забудови історичної частини міста. Звичайно, архітектура нових районів, котрі будувалися, здебільшого зводилася без жодної фантазії з боку її творців і не відповідала традиціям. Але чи є якась фантазія у сучасних київських архітекторів? У європейських містах, наприклад, у кінці 20 століття будувалися цілі серії будинків, подивитись на які приїжджають з усього світу. У нас купа олігархів, але вони чомусь не можуть побудувати щось подібне. При всій моїй повазі до їх проектів, вони не будують нічого цікавого. Ніхто з наших олігархів-чиновників не хоче увічнювати себе, своє ім’я і родину. Ніхто з них не є Терещенком. Старі пам’ятки не охороняються, а нові – не будуються.
Європейські міста часто також є доволі урбанізованими, як там вирішується проблема збереження пам’яток?
Я нещодавно був у Лейпцизі. Мені показували старе місто, де за законом взагалі нічого не можна змінювати. І от я дивлюсь – спина до спини стоять будинки, а поміж ними – пусте місце, де нічого немає. Я спитав, чому на цьому місці нічого не збудували? Мені пояснили, що під час війни там був будинок, який зруйнували під час бомбардування. Тепер на цьому місці нічого не буде, бо у людей є повага до історії.
У нас також є умовні заборони на забудову історичного центру…
Так, є, але вони умовні. І коли якомусь конкретному олігарху треба десь щось побудувати, він доволі неумовно переступає заборону. На жаль, прикладів, коли у нас дбають про історичні пам’ятки, майже немає. А досвіду збереження історичних місць у світі багато. Європа – це суцільний такий досвід. Але там є консенсус у суспільстві з приводу цих питань. Громада каже – це наша історія, ми цього чіпати не будемо. Якщо олігарх каже, що хоче щось зламати, то люди кажуть йому "та ми тобі шию зламаємо". А в нас кажуть так: "Ні, ні, якщо ця поважна людина хоче щось збудувати, то ми знайдемо спосіб, у який можна це зробити". Держава не стоїть на захисті історії та культури, вона лише знаходить способи, як формально дати змогу збудувати. Є законодавство, але воно не працює.
Назвіть три, на Вашу думку, головних проблеми Києва?
У місті дуже багато проблем. Але, якщо говорити про системні проблеми… Багато проблем міста пов’язані з корупцією. Давайте поговоримо про це на прикладі дорожнього покриття. У нас є такий невеличкий шматочок між аеропортом Бориспіль і в’їздом у Київ. Він вже десять років не ремонтується. І нічого і не треба ремонтувати. Бо добре побудували, без корупції. Багато хто думає, що корупція – це щось абстрактне, це якісь люди, які є десь. Але, корупція – це тоді, коли на якийсь проект немає конкурсу, грошей витрачається набагато більше, ніж треба, а якість – гірша.
Є більш глобальні проблеми з дорогами. Київ, як і інші, колись радянські міста, будувався з розрахунком на безавтомобільних атеїстів. Тобто, атеїстів без власного авто. Зараз ситуація зовсім інша – у місті живуть віруючі люди з автомобілями. Тому парковки і церкви – це те, чого катастрофічно не вистачає місту.
З чим пов’язана проблема відсутності парковок?
Ця проблема пов’язана лише з умінням керувати містом. Візьмемо для прикладу Францію – там дуже багато людей користується громадським транспортом. Тому що він ходить за розкладом, у ньому немає штовханини. Громадський транспорт не потрапляє у затори – у міських автобусів є окремі смуги. Тому, коли людина вибирає між тим, щоб заплатити євро, і з відносним комфортом вчасно доїхати до якогось міста, щоб комфортно, але невідомо коли і задорого доїхати кудись, вона вибере перше. Відтак, питання лише у правильній організації транспортного руху. Для того, щоб організувати рух, потрібен чиновник, котрий вміє мислити системно.
Остання, найбільша проблема у Києві – це те, що три центри – культурно-історичний і адміністративно-політичний накладаються один на одного. Оскільки ставлення до культури зневажливе, історичний центр з’їдається іншими центрами. Найпростіший вихід – винести політичний і бізнесовий апарати з центру міста. Можливо, варто залишити в центрі офіс президента, Верховну раду, а все інше – винести на околиці. Бо те, що суди знаходяться у палацах – це ненормально. На околицях знаходяться залізниця, Кільцева, аеропорт – ідеальне місце для політичного і бізнес-центрів. На околиці потягнуться заможні люди, там почнуть розбудовуватися рекреаційні зони. У Сеулі саме так і сталося. А історичний центр можна буде відновити.
Чи є Київ європейською столицею?
Київ є і історичним, і культурним, і древнім, і європейським. Ми ж знаходимося територіально в центрі Європи. Але ж у поняття Європи вкладаються й інші, не географічні смисли. Цінностей людини, історії, культури в Києві немає. Але це не проблема міста, це проблема України, котра не може визначитися. В Україні, на відміну від Європи, люди не виходять захищати власні цінності, людина і її потреби не є найвищим благом.
Яке Ваше улюблене місце у Києві?
Я дуже люблю гуляти по Оболонській набережній. Я живу на Оболоні і більшість часу проводжу саме там.
Улюблений архітектурний об’єкт?
Для мене зараз найактуальніший Гостинний двір, безумовно. Але, якщо говорити загалом… Шість років тому була проведена акція сім чудес Києва. І я завжди показую ці місця своїм друзям, коли вони до мене приїжджають. Це Софія Київська, Андріївська церква, Михайлівський Золотоверхий, Києво-Печерська лавра, Будинок з химерами, Золоті ворота і Батьківщина-Мати. По різному можна ставитися до цих об’єктів, але саме їх я показую друзям, прогулянка між цими пам’ятками ідеальна для знайомства з містом.
Яким, на Вашу думку, мусить бути новий мер Києва?
Передусім це повинна бути людина, котра добре знає історію і практику побудови європейських міст у світі. Це мусить бути людина з такими знаннями. Також бажано, щоб у мера були серйозні політичні амбіції. Людина, котра стане мером Києва, мусить сказати, як колишній мер Сеулу, котрий став президентом: "Я навів порядок у місті, тепер я наведу порядок у країні".
Ідея з приводу того, що мер мусить бути киянином – вона не настільки важлива. Мером мусить бути людина, що живе у місті і любить його. Подивіться на акції з захисту пам’яток Києва. Туди приходить безліч жителів інших міст і безліч киян туди не приходять. Київ – це символ.
Потребительская инфляция
Учетная ставка
Официальный курс евро
Официальный курс доллара
Международные резервы
Главные темы