Основний склад хористок вийшов зі студентського хорового колективу «Жайворонок» / Фото: Олена Расенко
Медики стверджують, що мелодійність і структура музичного твору безпосередньо впливають на серцебиття — він синхронізується з ритмом музики. А контроль над диханням, необхідний під час співу, чудово заспокоює і за ефектом нагадує заняття йогою.
Фахівці також з'ясували, що спів у колективі дарує відчуття єднання. Учасниця хору ветеранів "Зоряночка" Катерина Кисельова ще з дитинства любила наспівувати народні пісні. "Мої брати також всі співають, в одного ліричний баритон, в іншого – тенор. Коли ми всією сім'єю збираємося в теплу пору в саду, всі сусіди виходять із хат, сідають на лавочки і слухають. Крім "Журавушки", була у нас з мамою ще улюблена пісня "А в полі береза", і всією сім'єю ми виводили на кілька голосів її так, що все навколо завмирало", – згадує Кисельова.
Катерина Кисельова
Катерина співає в хорі "Зоряночка" вже 40 років. Такий же стаж і в інших учасників колективу. Хоровий спів був досить поширеним явищем у минулому, коли мати власний хор було справою честі й для середньої школи, і для великого заводу. Ось так і учасниці цього хору ветеранів колись познайомилися на співках у студентському хорі Київського національного університету ім. Т. Шевченка, куди входили студенти і викладачі. Нинішні хористки ансамблю – безжурні киянки, вік яких перевищив 70 років, хоча є серед них і такі, кому вже більше 80-ти. Їхній репертуар знайомий і зрозумілий. Співають "зоряночки" з однаковою ніжністю і теплом українські народні, пісні воєнних років та інші улюблені твори свого покоління.
Основний склад хористок вийшов з відомого раніше студентського хорового колективу "Жайворонок", який припинив існування в 1974 році. Однак любов до пісні не йде лише від того, що колектив розпався. Співачки, які залишилися, створили новий – ансамбль "Зорянка", до якого увійшли 15 осіб з числа студентів, викладачів та представників інших професій. З тих пір минуло більше 40 років, а вірність колективу зберегли 12 досвідчених виконавиць, і сам хор став ветераном концертних майданчиків.
Практично всі хористки не мають спеціальної музичної освіти. Всі пісні жінки виконують а капела – без інструментального супроводу. Всі пані колективу відрізняються міцним здоров'ям, а хрипкими їхні голоси взагалі не бувають. Майстерність багатоголосого виконання настільки відпрацьована за багато років спільного співу, що у глядачів не виникає бажання запитати про баян чи фортепіано. "Адже глядач у нас такий, що потрібно потрапити на будь-який смак. Ось і тримаємо в програмі романси, старовинні обрядові, а також пісні нашого київського композитора Ігоря Шамо. Адже на кожному концерті глядачі чекають від нас його "Як тебе не любити, Києве мій!", що став тепер уже офіційним гімном столиці", – ділиться Катерина Кисельова.
Зараз учасники колективу збираються на концерти все рідше. Зізнаються, їм все важче конкурувати з молодими колективами. Але все таки раз у квартал хористки надягають свої улюблені наряди і виходять до людей. Колектив виступає на різних майданчиках – від невеликого залу в районному соціальному центрі до концертних залів, куди їх запрошують громадські організації. Чисті голоси виконавців акуратно і ніжно виводять улюблені мелодії багатьох поколінь українців.
У Катерини Кисельової п'ятеро дорослих онуків, а співає поки тільки 16-річна онука, і то – не в хорі, для себе. Нащадки інших учасниць колективу також не поспішають підхопити справу бабусь, проте всі їхні родичі завжди підтримували і підтримують нині своїх знаменитих виконавців. Самі "зоряночки" дружні, зустрічаються разом не тільки на співках, але і в дні народжень. Секрет їхнього довголіття – бачити в житті більше позитивного і вміти радіти навіть найменшим проявам прекрасного.
Всі фото – Олена Расенко