Парк Вічної Слави / Фото: Анатолiй Бойко
Будівля "тортик" на місці стародавньої дзвіниці
Нинішня вулиця Володимирська створена за проектом архітектора Авраама Мілецького, який також брав участь в реконструкції Андріївського узвозу в 1980-х. Площа почала формуватися ще за часів Київської Русі і з того часу називалася по-різному: Володимирська, Князе-Володимирська, Соборна. Вона починається від тризіркового готелю "Салют" (вул. Мазепи, 11-б).
Спорудження ще називають "тортиком" через його 5-консольні поверхи.
Раніше на цьому місці була дзвіниця військового Нікольського собору (в народі Малий Микола). Але в 1930-х роках минулого століття дзвіницю і церкву знесли. Подейкують, що готель має незвичайну форму невипадково, адже зруйнована святиня мала схожі контури.
Бюст поету Пушкіну за гроші гімназистів
Недалеко від входу в парк Слави є невелика вулиця, названа на честь українського воєначальника Михайла Омеляновича-Павленка, хоча ще зовсім недавно її називали вулицею Суворова. На початку вулиці встановлено бронзовий бюст Олександра Пушкіна.
Його встановили на століття поета в 1899 році. Гроші на пам'ятник (1000 рублів) збирали учні та викладачі 5-ої чоловічої Києво-Печерської гімназії. Тепер в будівлі знаходиться транспортний університет, де навчаються близько 20 тисяч студентів.
До речі, на фасаді можна відшукати кілька меморіальних дощок. Одна з них – на честь Леоніда Братковського – заслуженого тренера України з мотоциклетного спорту. Він тривалий час працював на кафедрі фізичного виховання. Варто звернути увагу і на будівлю під №3, де знаходиться Літфонд Нацспілки письменників України.
Сад коменданта і пограбований вічний вогонь
Головною родзинкою площі можна вважати парк Вічної Слави (площа – 18 га), звідки відкриваються мальовничі краєвиди. Тут встановлені пам'ятники генералам і героям війни, а ще горить Вічний вогонь, з якого недавно вкрали бронзові деталі.
Але парк таким був не завжди. Ще в 1894 році він служив садом з дитячими майданчиками, каруселями, басейном, трамплінами. Тут грав духовий оркестр. Сад з'явився з ініціативи коменданта Київської фортеці Олексія Аносова і був названий Аносовський (офіційно – кріпацький Комендантський дитячий сад). Вхід був безкоштовним, хоча інші міські сади брали за відвідування гроші. Уже в радянські часи влада вирішила відвести територію під кладовище "жертв контрреволюції", після чого і почалося зведення меморіалів. Нижня частина парку примикає до Аскольдової могили.
Дівчинка з колосками і гігантська "свічка"
Складно не помітити Меморіал пам'яті жертв Голодомору, який зведений у вигляді свічки пам'яті висотою 32 метри. Він побудований за проектом народного художника України Анатолія Гайдамаки та присвячений Голодомору 1932-1933 років. Архітектура пам'ятника незвичайна – висічені в ній віконця-хрести символізують душі українців, померлих від голоду.
Всередині споруди облаштували музей, де показують історичні фільми про Голодомор, а також встановлено дзвін, в який може вдарити кожен, хто втратив своїх рідних під час Голодомору. Перед центральним входом до меморіалу встановлено ангели і невелика бронзова статуя дівчинки, яка притискає до грудей п'ять колосків пшениці. Скульптор створив монумент саме з колоссям невипадково – вони, як нагадування про закон "про п'ять колосків", за розкрадання яких людей розстрілювали.
Пам'ять про собор і хлопчик в шапці
Від парку по мосту можна потрапити на вул. Мазепи, де встановлений обертовий монумент із зображенням голуба миру на кулі. Поруч – київський Палац дітей та юнацтва (колишній Палац піонерів). Перед входом – декоративний басейн, всередині інтер'єри прикрашені мозаїкою і карбуванням. Біля входу до палацу незвичайний пам'ятник – мати і голий хлопчик.
Щоб він не замерз, турботливі діти одягнули йому на голову шапку. Раніше на місці палацу знаходився Микільський військовий собор, який був побудований на кошти гетьмана Івана Мазепи в XVII столітті і через деякий час отримав назву мазепинський храм "Великий Микола". Храм був зведений в стилі бароко зодчим Йосипом Старцевим. Собор був величезним, в ньому знаходився іконостас висотою 15,5 і шириною 22 метри. У 1831 році храм став військовим собором, де зберігалися військові реліквії, служили молебні за страховими випадками перемог. У 1914 році від цього храму, отримавши благословення йшли на фронт солдати-кияни, тут же відспівували загиблих бійців. До речі, в 1919 році священик Липківський зробив в соборі першу службу українською мовою. Святиня була знищена в 1930-х роках більшовиками.
Фото: Анатолій Бойко