Сьогодні ввечері в українській столиці у Музеї історії Києва відкрилася виставка "Моя армія. Бачити серцем", що демонструє зсередини військові будні на Сході України і те, як відроджувалася українська армія. У невеликому залі, який відведений під експозицію, змогли розміститися всі епізоди воєнної кампанії в Україні 2014-2016 року.
Спочатку знайомлять відвідувача з картою війни – українськими регіонами, де через 70 років мирне небо над головою знову висвітлюють спалахи артобстрілів і від снарядів гинуть мирні люди. Потім перша мобілізація. Тема жінки на війні – від волонтера і польового кухаря, до воїна, який нарівні з чоловіком захищає свою батьківщину. Далі розкрита тема військових буднів українських солдатів, бої за Дебальцеве, промзона Авдіївки, звільнення Щастя, легендарна оборона донецького аеропорту, дебальцівський котел...
Окремий стенд присвячений доказам присутності російської армії в Донецькій і Луганській областях. Це і документи, з якими в перші дні нападу ще запускали кадрових російських військових на українську територію, і залишки снарядів з маркуванням армії РФ.
Поруч розмістилася експозиція, присвячена темі так званого російського гуманітарного конвою. "Тут представлені фотографії схрону, виявленого під Маріуполем. Для диверсії в місті було заготовлено таку кількість вибухівки, що якби вона здетонувала, наприклад, під Ікарусом з людьми, на місці вибуху було б неможливо зібрати навіть зразки ДНК. І все це привіз так званий гумконвой", – розповів полковник ЗСУ, військовий журналіст Тарас Грень, який сьогодні провів екскурсію по виставці для журналістів.
Фоторяд з гумконвоєм з РФ продовжують знімки міни, яку називають "Чорна вдова". За словами полковника, рік тому цими снарядами, які не вбивають, а калічать – розриваючи суглоби, була замінована школа на підконтрольній нашим військовим території. За кілька днів до 1 вересня вночі на цю територію проникла група мінерів, які зробили свою чорну справу. І лише завдяки тому, що на одній з мін підірвався кінь місцевого жителя, вдалося уникнути жахливих жертв серед дітей.
Є знімки і заборонених міжнародними конвенціями касетних бомб, які знаходять, наприклад, у районі Краматорська. "Якщо хтось думає, що ми не збираємо матеріал для Гаазького міжнародного трибуналу, він дуже помиляється, – резюмував Тарас Грень. – На цій виставці є зразки такого матеріалу".
За словами організаторів виставки "Моя армія. Бачити серцем", представлені фото- і відеоматеріали – це далеко не все, що хотілося б їм показати. Нинішня експозиція є лише початком цілої серії заходів, мета яких в кінцевому підсумку зібрати повноцінний архів цієї війни. "Коли ми починали, були певні побоювання, але в підсумку ми були вражені отриманим матеріалом, – розповів на відкритті виставки один з кураторів проекту Костянтин Чернічкін. – Багато знімків було зроблено не для виставок. Цінність їх у тому, що вони були зроблені з середини. Зроблені, ніби для сімейного архіву. Поруч смерть, а вони посміхаються. Поруч війна, а вони залишаються людьми. Між боями, між обстрілом вони знаходять секунди, щоб відобразити те, що бачать і відчувають. Ми продовжимо збирати фотографії, щоб зберегти хроніку цієї війни. Досі цього ніхто не робив".
Організаторам прийшла тисяча заявок на участь у виставці. Були обрані спочатку 500 робіт, а представлені у вигляді експонатів 250 найкращих. Виставлені також матеріали, взяті з архіву Міноборони України, до якого допустили кураторів проекту. "Цей проект унікальний тим, що жодне фото спеціально не робилося для якоїсь виставки. Все показано як є, як ми воюємо", – розповів один з учасників виставки Юрій Величко, молодший сержант з Дніпра. "Коли я знімав, у першу чергу ставив за мету показати не перших осіб, а чорноробів війни, які мовчки, без пафосу щодня роблять свою роботу. Вони тягнуть на собі всю оборону. Це їхня війна, це моя війна. Хлопці обороняють мій Донбас", – поділився своїми переживаннями ще один учасник проекту, доброволець Ігор Іваровський, який родом із Донецька.
Серед представлених на виставці відеоматеріалів є фрагменти відеощоденника фотокореспондента газети "Сегодня" Віталія Лазебника, який рік тому повернувся із зони бойових дій. Між обстрілом позицій його батальйону в районі Попасної він з товаришами по службі відзняв чотири відеофільми, які отримали жартівливу назву "Хроніки підводного човна". На виставці представлено фрагмент одного з роликів, на якому хлопці розповідають про створення укріплення для оборони. "Командир сказав нам: "Ось курган, зробіть там собі позиції. На протилежній стороні вже окопався супротивник. Ми приховано ночами три тижні там копали", – розповів Віталій.
Побачити на власні очі документальні свідоцтва того, що відбувається зараз на Сході України, можна буде у Музеї історії Києва – вул. Б. Хмельницького, 7 – до 4 вересня 2016 року. Вхід на виставку безкоштовний.