Сміття великого міста / Фото: Сергій Ніколаєв
Щоранку (день, вечір) ми витрушуємо кульок зі сміттєвого відра, зав'язуємо його щільніше і, чортихаючись, вирушаємо до контейнера. Там він змішується з іншими такими ж кульками, контейнер закривається, а годині о п'ятій-шостій ранку нас будить задерикуватий ранковий брязкіт сміттєвоза, який відправляє все добро... До речі, а куди він все відправляє? Кореспондент "Сегодня" проїхався на сміттєвозі, побував на сватці і сортувальному підприємстві і дізнався, чим відрізняється понеділкове сміття від п'ятничного.
"НІЧНА РОБОТА": ЇДЕМО НА СМІТТЄЗВАЛИЩЕ НА СМІТТЄВОЗІ
Ранній ранок. Троєщина. По двору, заставленому машинами мешканців, пробирається величезний білий сміттєвоз МAN. У кабіні – водій Микола Федорович. Двоє операторів – Юра і Юра – хвацько підтягують контейнери до машини. Працюють дуже швидко, за лічені хвилини двір очищений, машина розвертається, щоб їхати далі.
Оператори. Працюють дуже швидко, прибирають подвір'я за пару хвилин. Фото: Сергій Ніколаєв
Я застрибую в кабіну. Запаху тут немає. Їхати на сміттєвозі незвично, але зручно: вкрай висока посадка.
- З другої ночі їжджу, – рас¬сказивает Микола Федорович. – Лягаю о шостій вечора, прокидаюся за двадцять хвилин до першої. Проходжу контроль на фірмі, отримую маршрутний лист і виїжджаю. Забираю контейнери двох жеків і клієнтів – ресторанів, ТРЦ, ОСББ. Можна виїжджати пізніше, але незручно: контейнери ресторанів і ТРЦ краще забирати вночі, коли немає машин. У будинків – вранці, коли всі роз'їдуться. Тим більше вранці – пробки. За ніч прибираю близько 200 контейнерів. Це дві "ходки" на звалище. Зміна займає близько дев'яти годин.
Микола Федорович веде машину впевнено, лавіруючи між автомобілями на вузьких під'їзних доріжках.
- Я раніше в центрі працював. Дуже складно. Багато машин, постійні пробки. Працювати можна тільки вночі, а проїхати до контейнерів майже неможливо.
- А сміття околиць і центру відрізняється?
- У центрі викидають понад цінні речі, вторсировину: упаковку від товарів, папір, пластик, метал. А тут багато піску, будматеріалів, каміння викидають.
Підбираємо останні контейнери і збираємося на звалище. Микола Федорович відправляє операторів по домівках.
- Взимку працювати складно. Двори уставлені машинами, які не чистяться, контейнери завалені снігом і примерзають. А ще буває: стоїш на схилі, двигун працює, і сміттєвоз починає потроху ковзати на льоду, прямо у припарковані автомобілі ...
Ми їдемо через Поділ, де збираються ранкові пробки.
- А ви давно працюєте? І як взагалі вирішили стати водієм сміттєвоза? Робота брудна.
- Дев'ять років уже. Щодо брудної – не згоден. Ви ж зі мною в кабіні, нічим тут не пахне. А кар'єра почалася просто: побачив оголошення в газеті, подзвонив. І не шкодую – зарплата хороша, спецодяг, страховка, сам собі господар, по суті.
- Найцікавіші випадки на роботі?
- Їду вночі, машина обганяє, блимає фарами. Зупиняюся, думаю: буде розповідати, що я його подряпав у дворі. Підбігає мужик, каже: ви забираєте Березняки? Я йому: ні. А хто прибирає? А навіщо? І тут мужик видає: розумієте, викинули старий піджак, а там в кишені п'ять тисяч доларів заховані були. Такі випадки взагалі нерідкі. Товариш розповідав, приїхала до них на звалище жінка працювати. Пропрацювала день – і пропала. Він мені розповідає, мовляв, злякався – травня мало що могло статися. На наступний день знайшлася, дзвонить, заявляє, що знайшла 40 тисяч доларів і кидає роботу. Один двірник в центрі знайшов дипломат з 80 тисячами доларів. Але свідомий був – здав у міліцію. Що там далі відбулося, я не знаю. Був і страшний випадок. На моєму маршруті, на вулиці Беретті, стояли контейнери для роздільного збору Я забрав "чорні ящики" (звичайні сірі контейнери. – Авт.), А потім дізнався, що в жовтому контейнері було немовля, його двірник знайшов ...
ЧАЙКИ І ВІНКИ. Під історії Миколи Федоровича ми наближаємося до полігону. Це – ТПВ-5, знаходиться в селі Підгірці. Сюди звозять майже всі побутові відходи міста та кількох навколишніх сіл. Заїжджаємо на зважування (13,4 тонни) і вирушаємо на саме звалище. Воно величезе. Один сміттєвоз викидає відходи, які трамбує гігантський бульдозер з металевими траками. У черзі – ще кілька машин, включаючи... самоскид, повний похоронних вінків. Пахне тут дивно: гниюче сміття змішується зі "свіжими" запахами апельсинових кірок, в ніс вдаряє запах солодкості й розкладання.
"Похоронне сміття". На ТПВ-5 вивозять незвичайні вантажі. Фото: Сергій Ніколаєв
Сміттєвоз перед нами застряг, його висмикують трактором – і "на викид" заїжджаємо ми. Вантажівка перемелює колесами залишки їжі, пластику, паперу, старих ляльок і всього того, що люди викидають в контейнер. Навколо, куди не кинеш погляд, біло-сірі гори сміття. І чайки. Десятки тисяч чайок кружляють над звалищем, то злітаючи, то опускаючись вниз.
Ми скидаємо все зайве, величезний МАN стає легше – і виїжджаємо назад. Микола Федорович їде здавати машину, а у нас ще багато роботи. Тому що ТПВ-5 – основне місце, куди вивозять сміття з Києва, але далеко не єдине.
ПЛАНИ: ЧЕРВОНИЙ ЯЩИК І ЗАВОДИ
Директор КП "Київкомунсервіс" Євген Русин чекає нас в старенькому двоповерховому будинку. Сходи тут дерев'яні, а на стінах висять дитячі малюнки. Кабінет старенький стіл, на ньому ноутбук, біля стіни – шафа з паперами і величезна карта міста.
- Скільки перевізників працює в місті? І скільки відсотків сміттєвого ринку ви покриваєте?
- Офіційних, з ким у нас договори, – сім. Ми обслуговуємо 60% населення у всіх районах, крім Солом'янського та половини Дарницького. У решту 40% входять приватні жеки, ОСББ та відомче житло. Вони укладають договори з перевізниками самі.
- Скільки в місті сміттєвих контейнерів?
- У нашому віданні – 10500 сірих контейнерів для "мокрого" сміття та 2,5 тис. – роздільних, жовтих. Потрібно ще 2,5 тисячі. На два "сірих" має припадати один "жовтий".
- І все це везуть на звалище?
-Ні. Є сортувальні станції, є завод "Енергія", який починає опалювати частину Харківського масиву. Ми домовилися, що завод буде завантажений. Перевізників відлякували тарифи – 127 грн/тонна. Тепер є інший варіант: перевізник бере на себе зобов'язання завозити на "Енергію" певну кількість сміття. Якщо він справляється, тариф становитиме 87 грн/тонна. На звалищі ця цифра коливається від 66 до 107 грн/тонна, так що перевізнику вигідніше везти відходи на "Енергію" – менше їхати, і дорога явно краще.
"Монстр-утилізатор", на думку комунальників, допоможе населенню сортувати відходи. Такі скоро з'являться. Фото: Сергій Ніколаєв
- Які плани на майбутнє?
- Планів багато. В першу чергу – впровадження сортування сміття серед населення. Тобто збільшити число "жовтих" контейнерів. І, щоб залучити населення, разом з громадськими діячами ми їх забавно розмалюємо, перший такий контейнер вже готовий, стоїть у нас у дворі. Але це тільки початок. Ми розуміємо, що звалище своє відживає, тому в Києві буде побудовано чотири сортувальних заводи, після чого ми переукладемо договори з перевізниками, і вони будуть везти все туди. Кожен завод зможе сортувати близько 250 тис. тонн на рік, цього цілком вистачить для потреб міста. Інвестиційний конкурс проведемо в 2015 році. Крім того, в "Програмі поводження з відходами на 2010-2015 роки" закладено поява ще одного контейнера – червоного кольору, захищеного від вандалізму, для небезпечних відходів: ртуть, енергозберігаючі лампи, градусники, акумулятори, батарейки, електроприлади, побутова техніка. Все те, що, потрапляючи в грунт, отруює її. Перші червоні контейнери з'являться вже через місяць.
- Одним тільки червоним обійдетеся?
- Якщо робити все правильно, контейнерів має бути шість. Жовтий для пластику, зелений для паперу, синій для скла, чорний для металу. Червоний – небезпечний, сірий – органіка.
СОРТУВАННЯ. ВТОРСИРОВИНА І ШЛАК ДЛЯ ОБСИПАННЯ ДОРІГ
Взагалі-то, сортуванням сміття в цивілізованих країнах займаються самі жителі. У Києві цей проект перманентно вводиться вже років п'ять. Але до цих пір залишається безліч будинків, під якими жовтих контейнерів немає. Тому деякі перевізники взяли ситуацію в свої руки. І сортують сміття самі. Ми вирушили до людей, яких міська влада вважає зразком для наслідування і побачили, як вміст сміттєвих ящиків перетворюється на сировину для корисних речей.
Замість звичайних контейнерів, цей перевізник ставить власні – величезні бетонні мішки, закопані в землю. Зверху – акуратна чорна кришка. Всередині – полімерний мішок. Час від часу (раз-два в тиждень) приїжджає великий сміттєвоз. Водій працює один – при цій технології оператори йому не потрібні. Він керує стрілою за допомогою пульта дистанційного керування (як у машин, літаків, вертольотів та інших радіокерованих моделей, які так всім подобаються). Стріла чіпляє кришку, піднімає полімерний мішок (термін служби якого становить близько 10 років) – і переносить все у сміттєвоз. Потім все відправляється на сортувальну станцію під Борисполем.
Чудо-машина. За кілька хвилин спустошує контейнер. Фото: Сергій Ніколаєв
Станція зустрічає нас високими воротами. Перед ними, лівіше, вкопаний в землю зразок контейнера. На території – бетонні мішки, гора шлаку, гуртожиток, упакована вторсировина і приміщення, де знаходиться конвеєр і прес.
- В ангар ми завозимо сміття, – пояснює управля¬ющій директор підприємства Рудольф Ловчев. – Потім фронтальний навантажувач вантажить його на транспортер.
Стрічка транспортера заходить в робоче приміщення. Там трудяться люди – збирають з повзучої стрічки вторсировину. Поруч з ними – отвори, куди скидають відсортовану сировину. Працюють двадцять чотири людини, сміття ділиться на дванадцять фракцій. Перші рвуть мішки і викидають вниз, ті, хто стоїть далі, відбирають пластик, метал, папір, картон, залізо, алюміній, поліпропілен і так далі. Одного ПЕТу близько десяти видів.
Стрічка. Працівники ділять відходи на дванадцять фракцій. Фото: Сергій Ніколаєв
- І що далі?
- Все сортується і складується на території. Коли набирається робочий об'єм якоїсь фракції – одна фура, скажімо, темного ПЕТу, вона вивозиться на переробку. Папір їде в Малин, хімія (упаковка миючих засобів, ящики) – в Черкаси, алюміній і чермст – на київські підприємства. За добу ми переробляємо 100-120 тонн сміття.
- А залишки? Органіка і так далі?
- "Хвіст" їде на завод "Енергія", спалюється за допомогою природного газу, а шлак повертається до нас – он на ту гору, – Ловчев показує на величезний сіро-чорний пагорб. – Там стоїть транспортер, ще раз відбирається метал, а решта – на відсипання доріг. Ми використовуємо 100% сміття. Навіть опалюємося самі – котельні працюють на дереві та відходах.
Ми виходимо із сортувальної станції, Рудольф показує на ряди бетонних мішків.
- Ось тут хочемо побудувати сортувальний завод, як на Заході, щоб все робили роботи. Люди ж будуть відбирати лише великогабаритне сміття. Для цього зараз вивчаємо морфологію сміття, коли, що і в яких обсягах викидають, щоб правильно прописати програму. Цикл вивчення закінчиться навесні.
- А є різниця, скажімо, між понеділковим і п'ятничним сміттям?
- В Україні сміття відрізняється від західного. Багато органіки. У США, приміром, люди не купують стільки їжі, щоб її викидати. Багато скла. А після п'ятниці збирається дуже багато ПЕТу. Але найкращий сміття – після вихідних. Люди випивають, роблять ремонти і так далі. Тому є і скло, і ПЕТ, і метал.
По дорозі назад до воріт дізнаюся, що існуючі сортувальні підприємства з 100% сміття отримують лише 5-7% вторсировини. Тут – 30%. Але є й мінуси. По-перше, обходиться все це недешево – машини дорогі, контейнери теж. По-друге, мішок не скрізь можна вкопати, а в багатьох місцях (в центральних районах, наприклад) немає місця, щоб розгорнути стрілу. Поки у підприємства двісті точок по місту.