Трагедія. Після зіткнення з двома іномарками і автобусом від Infiniti практично нічого не залишилося. Фото: ГУ МНС у Києві
У неділю, 22 червня, виповнюється рівно рік з дня трагедії на Інтернаціональній площі. О 6:45 ранку джип Infiniti FX35, за кермом якого був капітан СБУ Михайло Римар, проїхав на червоне світло і на великій швидкості зіткнувся з легковиками Opel і Toyota, після чого врізався в пасажирський автобус маршруту № 14 ("Ст. м."Нивки"- Лісорозсадник"). У результаті аварії загинули двоє пасажирів Infiniti – 21-річна Тетяна Шашенко померла на місці, а 27-річний СБУшник Сергій Матковський помер у лікарні. Медикам вдалося врятувати ще одну пасажирку джипа, подружку Тетяни, Ірину Єгорову – вона отримала серйозну травму і до цих пір знаходиться на реабілітації. На лікарняних ліжках також опинилися водій автобуса і 6 його пасажирів.
Минув рік, але крапка в цій гучній справі так і не поставлена. Справу передали до суду восени і засідання тривають. У військовій прокуратурі нас запевнили, що за скоєне ДТП Михайлу Римару загрожує від 5 до 10 років в'язниці. З кінця липня минулого року Римаря взяли під варту – він знаходиться на гауптвахті Центрального військового гарнізону, камеру покидає лише для відвідування суду у супроводі 2-3 конвоїрів. Як стало відомо "Сегодня", нещодавно Михайлу продовжили термін утримання під вартою ще на два місяці. "Три тижні тому суддя дав дозвіл на побачення з Мішею. Він, як і колись, пригнічений. Жалкує про те, що трапилося, кожен раз просить вибачення у потерпілих і батьків загиблих. Ми передаємо йому банани, апельсини, воду. Те, що дозволено за правилами гауптвахти", – розповіли "Сегодня" родичі Римаря.
До речі, через напружену ситуацію в країні на гауптвахті скоротили час прогулянок. "Міша каже, що якщо раніше дозволялося гуляти під наглядом конвою півгодини, то зараз – всього 5-10 хвилин, не більше. Дружина передає йому книги, журнали. Він багато читає, каже, що займається спортом. У Міші є в камері телевізор, але що він думає про ситуацію в країні, ми не знаємо, – не говоримо в кімнаті для переговорів про такі речі", – кажуть рідні. У Римаря після ДТП проблеми з ногою: "Він досі пересувається на милицях. Йому вживили в ногу металеву пластину. Кістка погано зрослася і потрібно проводити операцію, але лікар поки не видав дозвіл". Наступне засідання у справі відбудеться 7 липня в Подільському суді.
Довелося заново вчитися ходити
Пенсіонери Євдокія та Микола Радченко їхали на дачу. "Була субота. Ми сіли з чоловіком в перший автобус, їхали на дачу в Берківці. Присіли на передньому сидінні, спиною до водія, за кабіною. Я своїми очима бачила, як джип мчить на нас, а далі – удар і сильний біль. У мене був перелом тазостегнового суглоба. Чоловік відбувся порізами і синцями. Я пролежала нерухомо півтора місяці. Потім заново вчилася ходити, довго була на милицях", – згадує пенсіонерка. "З чоловіком я їздила на перше засідання суду, але потім відмовилася. Написала заяву, що не можу цього робити – мені важко було добиратися на милицях. А з приводу водія джипа, то в житті всяке трапляється... Що сталося – те сталося. Добре, що ми залишилися живі, і це – головне. Його родичі відшкодували нам компенсацію за лікування та моральну шкоду, скільки саме – я говорити не буду, але сума невелика. Вони до нас приходили, цікавилися самопочуттям. Мені дуже сподобалася дружина водія джипа, приємна жінка. Та й сам Римар на засіданнях суду вибачався перед нами, ставав на коліна. Що тут можна і сказати... Зла на нього я не тримаю – Бог йому суддя. Хоча, можливо, родичі загиблих і хочуть, щоб його покарали за всією суворістю закону. Їм дуже важко, адже вони втратили своїх діток. Мені теж було непросто, але я викарабкалась, почала займатися спортом, навіть бігаю!", – Розповідає "Сегодня" Євдокія Радченко.
Коли ми спілкувалися, пенсіонерка була разом з чоловіком на дачі. "Займаємося дачею, працюємо. А в автобуси мені досі страшно заходити. Я не сідаю більше біля вікна – подалі від скла", – сказала нам жінка.
"Після ДТП нога лежала поруч"
"Пам'ятаю, все як зараз, той кошмар забути неможливо. Я сів у автобус № 14 і їхав в свій автопарк на роботу. На Інтернаціональній ми зупинилися, дочекалися "зеленого", і шофер почав рух. Я стояв за кабіною і почув, як він волає: "Джіпяра, куди ти летиш!". А далі – все як в сповільненій зйомці. Бачив кожну тріщинку, яка утворювалася на склі... Хоча, потім, коли дивився відео ДТП – автобус від удару відкинуло вбік, як футбольний м'яч. Я впав. Двічі намагався встати. Мені здалося, що провалилася підлога. А коли подивився вниз – обімлів. Моя нога лежала збоку. Вона трималася на сухожиллях і шкірі... Усюди кров. Поки виповз з автобуса, хтось вкрав мій телефон... Ох, як мені було боляче... Вже рік минув, а все стоїть перед очима", – розповідає "Сегодня" Сергій Поляновський, колишній водій автобуса № 155, який у момент аварії їхав в салоні.
Через отримані травми він більше не може керувати автобусом. "Я став інвалідом другої групи. Отримав подвійний перелом лівої ноги, перелом ключиці у двох місцях, і десять великих порізів від битого скла по всьому тілу... Мені зробили три операції. Коли оформляв групу, лікар радив робити повторну. Нога не зростається, тільки на 40% – доводиться ходити на милицях. На нову операцію треба приблизно 30 тисяч гривень. Де я візьму такі гроші? Роботу я втратив, довелося влаштуватися охоронцем. А у мене сім'я і квартира в кредиті", – каже чоловік, додавши, що родичі Римаря повернули йому витрачені на операцію 30 тисяч гривень. "На суди я їздив. Але мені важко на милицях, написав заяву і попросив викликати мене на останнє засідання. Поки не дзвонять. Думаю, Римар отримає мінімалку. Постраждалі написали заяву, що не мають до нього претензій. Я теж пожалів його", – говорить Поляновський.
Кондуктор: "Я боюся Інтернаціональної"
Кондуктор "фатального" автобуса Алла Кожевнікова каже, що не постраждала в ДТП дивом. Отримала кілька ударів. Керівництво автопарку виплатило їй компенсацію, на яку вона поїхала на море, після цього відразу ж вийшла на роботу. Тільки трудиться вона тепер на іншому маршруті... "Коли проїжджаю по Інтернаціональній – досі моторошно стає, мурашки по тілу", – каже жінка. "У момент аварії я сиділа біля середніх дверей. Давати квитки було нікому – одні пенсіонери, тому я до них і не підійшла. Це, напевно, і врятувало мене", – згадує кондуктор. "Я помітила, як на нас летить чорний джип. Був сильний удар. Прокинулась вже під сидінням, присипана склом. Пасажири почали кричати і я відкрила їм двері. Коли вибралася, то на вулиці побачила нашого водія, який стояв весь в крові. Це був кошмар!", – говорить Алла Володимирівна. "Про водія джипа говорити нічого не хочу. Він не думав про людей, коли їхав після нічних гулянь на такій швидкості. Його батьки приходили, пропонували гроші. Я їм сказала: допомагайте тим, хто став інвалідами, а мені від вас нічого не треба. Заяву, що претензій не маю, я написала, але вони все одно залишили на тумбочці 400 гривень", – говорить вона.