Міла Князька-Ханова
редактор розділу Київ У Києві відзначили День Перемоги. Кореспонденти сайту "Сегодня" поспілкувалися з жителями столиці, які поділилися історіями тієї війни і спогадами про своїх рідних.
Володимир і його супутниця
"Це – Подольська Ольга Миколаївна. Тут вона на службі у війську польському, в польській формі військової, а це вже в рядах радянської армії. Вона повернулася, до листопада 45-го воювала. 18 років стукнуло – і добровольцем, після Мелітопольського медичного училища, в 38-му закінчила і в 41-му пішла до війська польського. Старшина медичної служби.
Фото: Анастасія Лесик, "Сегодня"
Потрібно не забувати своїх старих, ветеранів. Я вважаю: якщо забути ветеранів війни – навіть зараз йдуть бойові дії – з часом, можливо, і їх можуть забути, теперішніх воїнів.
Принаймні, це свято нікому не заважає. Все повинно бути в гармонії, люди не повинні з цього приводу сваритися. Найголовніше – щоб це свято не роз'єднувало.
Фото: Анастасія Лесик, сайт "Сегодня"
Є два моменти: не забувати своїх рідних. Адже, коли забуваєш, якою ціною і чому запобігли наші рідні – воно може повернутися. Просто, щоб люди не забували, що тоді було, і що люди перенесли, і що могло бути, якби перемогла друга сторона. Нас би не було – це точно, і хто б жив на нашій землі – невідомо. Не було б незалежної України ... ".
Киянка, 84 роки
Фото: Анастасія Лесик, сайт "Сегодня"
"Я почала свою війну в шість років, закінчила в десять. Я була такою дівчиною, співала. І досі співаю, але вже голос не той. Нас возили на відправлення ешелонів на фронт. Звичайно, на бойові дії, коли стріляють, нас не брали. Мені дали медаль, вона дуже рідкісна. Ми не думали, що нам таке дадуть – ну, може блокнот якийсь. А так – збройні сили СРСР ... виходить, що ми теж воювали.
У мене тітка пустила під укіс 22 ешелони. Маленька тендітна жінка, вчителька молодших класів ".
Лідія Валентинівна Коваленко
Фото: Анастасія Лесик, сайт "Сегодня"
"Це в Чехословаччині фотографувалися – батько і його друзі бойові, перемогу вже отримали і повертаються з Берліна. Батько мій – Заєць Валентин Демидович, а цих не знаю. Десь на фотографії були написані всі їхні прізвища, але я не знаю, де ця фотографія. Я б хотіла розшукати цих людей, може, хтось залишився ... ну, тут є молодий, може, він ще живий. Я тільки одне прізвище запам'ятала – Абдулаєв. А хто це з них – не знаю. Це в Празі вони фотографувалися.
Фото: Анастасія Лесик, "Сегодня"
А ось ця фотографія – ще до війни. Служив, мабуть. Тут батько перший, це його друзі, які не встигли увійти (в кадр – ред.) і стали з батьком окремо, видно, він був шанований друзями. Я по погонах вже видивлялася. Царство їм небесне, хай з Богом спочивають ці воїни, вони заслужили. Такі дороги пройти до Берліна і повернутися, бої які пройшли. Тут трохи пройти і ноги болять… а як вони воювали?
Батько служив у далекобійних гарматах. І була велика перемога, коли німці їх взяли в оточення, а гармати були розставлені в чотирьох місцях. І коли відступали воїни, – наказ був, тому що вони вже оточені були, – батько залишився сам воювати з цих озброєнь. І бігав то в одну сторону, то в іншу. І так ще довго йшов бій, поки він вибивав боєприпаси. І вибив, німці відступили! Він наздогнав командира і всіх воїнів, і сказав – забирайте гармати і боєприпаси, і будемо далі йти. І так дійшли до Берліна. Ну, може, кудись ще заходили з боями, я ж не знаю. Я тільки чула розмову батька, який після війни мамі розповідав, а мені було тоді два рочки і 11 місяців. І я ось це все пам'ятаю, все до слова!
Він нагороду отримав за той бій, що всі відступили, а він залишився воювати, не послухався командира. За рахунок чого він залишився – він швидко ходив і каже, я їх дожену, виб'ю ці боєприпаси, не залишу німцям.
Ще він розповідав, як вони переходили якусь сільську місцевість, з партизан вийшли, і потрапили на озеро, де млин стоїть, і там снайпер був. Він всіх стріляв, не могли вони пройти далі. Воїни ховалися в озері з "дудочками", сиділи в воді. Але снайпер, коли бачив, що "дудочка" десь ворухнулася – він стріляв у цю людину в воді. Батько теж там сидів, в очеретах. Дві доби просидів. Яка це пора року була – я не знаю. Але далі, говорив, вже не міг сидіти, втомився. Думав – ну все, я вже встану, хай стріляє. А тут раптом воїни виявили, де стоїть цей снайпер на млині, і прибрали його. До цього часу батько вцілів, а якби піднявся – загинув би на тому озері. А так пішли далі воювати і повернулися з Берліна, і я зустріла тата.
А у нас в хаті в сільській місцевості були люди, які переходили з одного села рятуватися в інше. До нас поселили бабусю. І вона говорила (мамі – Ред.): Я буду молитися Богу за твого чоловіка і за свого сина, щоб повернулися з війни, і куля їх не взяла. Так і її син повернувся, і мій батько, неушкоджені. Ось які молитви були, вона навіть вночі вставала. Батько тільки показував на руці, як куля зісковзнула. І працював потім на цукровому заводі електромонтером".
Нагадаємо, незважаючи на в цілому спокійну обстановку 9 травня в Києві, день не обійшовся без низки інцидентів. Так, наприклад, у районі парку Слави вранці правоохоронці затримали людину з рушницею.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми