Олександр Марущак
Провідний редактор Київ Сьогодні 
Ігор Рець
Випусковий редактор В одному з корпусів Національного заповідника "Софія Київська" збирають унікальну піч кінця XIX століття, яку привезли зі Львова. Роботу виконує майстер-пічник Дмитро Бухтияров. До речі, в Будинку Митрополита в минулому році він вже встановив старовинну кахельну круглу піч. Сайт "Сьогодні" поспілкувався з представником зникаючої професії, щоб дізнатися про секрети цього ремесла.
Раніше красива пічка прикрашала одну з кімнат у будинку по вулиці Свободи, 35 у Львові. Будівля була побудована у 1902-1903 роках за проектом архітектора Фердинанда Касслера. У будинку проводилася реконструкція і пічка була демонтована. Тепер її збирають на території Софії. Вона обійшлася заповіднику в 55 тисяч гривень.
"До кахельних пічок у нас було кілька вимог: вона повинна бути оригінальною, в хорошому стані і мати свою цікаву історію, яку ми могли б розповідати відвідувачам. Наразі заповідник купив дві унікальні печі, які приїхали до нас зі Львова. Взагалі ми розглядали більше 50 варіантів пічок, але наші експерти вибрали тільки дві. На них є всі документи, в яких вказано: де вони перебували раніше і ким були створені. Більш того, на кожному елементі є клеймо майстра. Як саме відбувається монтаж, можете дізнатися у майстра-пічника. Його приїзду ми чекали три місяці, оскільки майстер був зайнятий іншою роботою", – розповідає сайту "Сьогодні" Вадим Кириленко, заступник директора Національного заповідника "Софія Київська" із реставраційних і господарських робіт.
Львівська пічка прикрасить приміщення бібліотеки в одному з корпусів заповідника і її зможуть побачити всі бажаючі. У планах – закупити ще чотири кахельних пічки.
Дмитро Бухтияров зустрічає нас у залі, де проходить ремонт. На підлозі розкладені частини кахлю. Уже намішано розчин і підготовлена цегла. У кутку – зібрана частина печі. На ній вже встановлено чавунні дверцята, куди можна закладати дрова. Втім, в пічці топити ніхто не буде. Вона розміститься тут як частина декору.
"Ця робота мене зацікавила ще в дитинстві, коли у нас вдома працював пічник. Я родом з Донецької області. Працював пічник дуже філігранно. Але вчитися цій майстерності було ніде, і я освоїв професію тракториста. А потім в Донецькому центрі зайнятості з'явилися курси, де вчили на мулярів-пічників. Закінчив їх у 1997 році. На курсах більше вчили на мулярів, але я захопився саме пічками", – розповідає сайту "Сьогодні" Дмитро Бухтияров.
Йому – 46 років. Він працює будівельником, а збирати печі – його хобі.
"Мені було цікаво дізнатися: як кріпиться кахель, як прокладати димові канали. А вогонь – це моя пристрасть. Спочатку я робив звичайні сільські пічки, а у Львові познайомився з реставратором і колекціонером, який навчив мене викладати кахель. Тепер я монтую печі, а він їх реставрує", – продовжує Дмитро.
Піч, яку збирає майстер, робиться виключно за технологією XIX століття. Для цього використовують особливу глину, яку на прохання майстра співробітники заповідника привезли зі Львівщини. Як пояснив нам пічник, це необхідно за технологією – львівська глина і львівська піч. До речі, її можна буде розібрати і зібрати заново, наприклад, через років сто – розчин з глини не зашкодить.
"Пічку збираю вже більше тижня. Зібрав тільки половину, процес дуже трудомісткий і за цю роботу візьметься не кожен пічник. Зате – вона найкрасивіша в моїй практиці – п'ятикутна, дуже яскрава і складається з безлічі деталей. В одному ряду -12-13 плиток, а таких рядів вісім, плюс поличка і велика кахельна "корона". Також є двері для завантаження дров, піддувало і чавунний колесник-підставка", – розповідає Бухтияров.
Робота майстра – повністю ручна, навіть під час викладення цегли. Бухтияров застосовує лише рівень для установки кахельної плитки. Втім, як зізнається Дмитро, він у повній тиші не сидить і під час роботи любить слухати музику.
"Часто слухаю різні композиції під час роботи, навіть сам собі наспівую. Так веселіше і справа рухається швидше. На жаль, пісень про пічки – немає. Тільки вірш Олександра Твардовського "Ленін і пічник". Відверто кажучи, вірш мені не дуже подобається, але в школі вчити його доводилося. Навіть діафільм такий був. Ми з моїм учителем дивилися якось, сміялися... А що? Пічник працює, грубку робить, а Ленін – сидить, щось там пише. Чекає тепла", – з посмішкою згадує Бухтияров.
Майстер погоджується, що професія пічника – одна з вимираючих.
"На викладку печі йде дуже багато часу. У багатьох просто не витримують нерви... Кожну плитку потрібно довго і копітко виставляти. У мене, наприклад, щоб виставити всього один ряд кахлю, йде день або півтора. Багато хто просто не хоче цим заморочуватися. У Львові у мене є ще три знайомих пічники. А скільки залишилося майстрів по Україні, навіть і не цікавився. Ще у мене є знайомий пічник в рідному селі в Донецькій області. Але він робить звичайні печі в хатах і викладає їх звичайною плиткою. На жаль, традиція прикрашати печі красивим кахлем не дійшла на схід України і більше поширена на заході України і в Києві", – ділиться майстер.
У нього поки немає учнів, але сподівається, що молодший син може зацікавитися цим ремеслом.
"У мене велика сім'я – шестеро дітей. До речі, вони мені часто допомагають в роботі. На кахельній печі є важливий елемент, який називається "корона". Якщо її немає – піч втрачає свою цінність. Її встановлюють, коли конструкція вже повністю готова. Одному її підняти і правильно виставити – фізично складно. Одного разу у Львові встановлювати "корону" мені допомогла моя дочка. З цієї грубкою в Софії допомагає син: цеглу підносить, розчин, і "корону" будемо разом встановлювати. Втім, піти по моїх стопах ніхто з дітей поки не планує. Сподіваюся, що робота пічника зацікавить молодшого сина", – додає Дмитро Бухтияров.
До речі, зараз у майстра своєї особистої пічки немає. Сім'я виїхала з "сірої зони" в Донецькій області і тепер проживає у Львові на орендованій квартирі.
"Про свою пічку, звичайно ж, мрію, причому про таку, щоб була з лежанкою... У своєму рідному селі я мурував велику прямокутну товстостінну піч, яка добу тримає тепло. Там же зробив свій перший камін під старовину. Ми в ньому навіть гусака засмажили якось на Новий рік", – згадує майстер.
За словами пічника, він створив вже понад півтора десятка пічок.
"Небагато, звичайно, але ще все життя попереду. Намагаюся в кожну роботу вкласти частину своєї душі. Адже працювати доводиться з кахлем, якому вже більше ста років! Робота ця дуже копітка і вимагає точності, уважності", – каже Бухтияров.
Роботу над цією піччю в "Софії Київській" майстер планує завершити через тиждень і приступити до збирання ще однієї. Вона виглядає не так яскраво, хоча грубка "родом" теж зі Львова.
Що потрібно знати, створюючи красу
- Головне – строго дотримуватися технології;
- При збиранні пічки використовується спеціальна глина, яку потрібно попередньо вимочити. У розчин додається вода і пісок. Глина повинна вимочуватися кілька днів – це обов'язкова вимога;
- Працювати строго за кресленнями, але можна і креативити. Іноді клієнти хочуть чогось незвичайного. Наприклад, продовжити піч, вивести її в іншу кімнату або подати тепло на кілька кімнат;
- Щоб пічка була якісною, глину потрібно кілька років виморожувати. Тепер, правда, цього ніхто не робить, але такі правила існують;
- Важливо знати необхідні пропорції розчину: скільки потрібно піску, глини і води;
- Ручна робота – цеглу потрібно викладати строго руками, без використання інструментів;
- Раніше розчин вимішували лопатами і кіньми, якщо обсяги робіт були великими.
- На викладку кутових плиток у майстра йде 1-2 години;
- Підбір кахлю – трудомісткий процес. На фасад виставляється найкрасивіша плитка, а задню частину оформляють кахлем з дефектами: щербинками, тріщинами;
- Основне і найважче – це виставити цоколь пічки, де знаходиться піддувало. У нашого майстра на це пішло три дні;
- Для закріплення плиток в ряду пічник використовує пластикові кілочки. За старих часів такі робили з дерева. Помічник виточував їх ножем і подавав пічникові;
- "Корона" – верхня частина конструкції, яка є головною прикрасою кахельної пічки.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми