Історії Київського вокзалу: Тамара 15 років живе в залі очікування, а її тезка 30 років торгує тут квітами

5 листопада 2014, 09:58

Наталя Мамчур

Люди присвятили цьому місцю більш десятка років

В Україні вчора відзначали День працівників залізничного транспорту. "Сегодня" розшукала на столичному Центральному вокзалі людей, які присвятили цьому місцю більше десятка років. Не всі вони працюють в залізничній сфері, але всі вони пов'язані з ним – адже для когось вокзал став другим домом, а для когось – і єдиною дахом над головою.

Реклама

Пасажири приїжджають і виїжджають. Мало хто звертає увагу, що вокзал – це величезна сім'я. Тут разом уживаються не тільки працівники станції, а й сотні інших людей, без яких це місце виглядало б зовсім по-іншому, – таксисти, носильники, прибиральниці, продавці, цигани і бездомні. Ця "сім'я" живе дуже насичено: вони допомагають людям, які опинилися в безвихідних ситуаціях, шукають загублених дітей, зустрічають знаменитостей, стежать за чистотою, ловлять злочинців разом з міліцією і намагаються впоратися з життєвими неприємностями. У кожного з них – свої історії. Ми зібрали найцікавіші.

Вокзал став для киянки домом

Тамара Челован живе на вокзалі вже 15 років. Вона бездомна, але за зовнішнім виглядом цього не скажеш: жінка красива і доглянута, з акуратним манікюром, на пальцях – каблучки. Відрізняється вона хіба що долею: у 1999 році жінка залишилася без квартири, і ось вже другий десяток років вокзал для неї – дім рідний.

img_6266_1__

Реклама

15 років на вокзалі. Киянка Тетяна Челован любить чистоту і мріє про власне ліжко. Фото: Г. Салай

"Мені 64 роки. У Києві я закінчила Інститут легкої промисловості, потім поїхала за розподілом до Елісти (Росія, Калмикія). Тут залишилася мама, тому, коли вона захворіла, я повернулася. Купила квартиру на б-рі Перова. Але через три роки мене звідти виселили! Спадкоємці першого господаря квартири пред'явили претензії, і суд став на їхній бік. Так я опинилася на вулиці. Спочатку жила у знайомих, родичів, але це не для мене, я не люблю нікого стискувати. Ось – довелося перебратися на вокзал", – каже Тамара Федорівна. Милостиню жінка не просить – живе на пенсію, а якщо вдається – підробляє, адже тисячі з копійками вистачає далеко не на все. "Хіба що на парфуми", – жартує жінка.

Підробити їй частіше вдається консьєржем або сторожем. "Коли грошей немає, проводжу час в безкоштовному залі очікування. Коли є – йду в платний, там чистіше. Спати вже звикла сидячи, хоча спочатку це було мукою", – каже вона. Вмитися і привести себе в порядок ходить в безкоштовний туалет. І тільки коли потрібно щось попрати або помитися, проситься до родичів.

Челован любить театр, часто буває в Театрі російської драми, ходить в бібліотеки. А харчуватися доводиться по-різному. "Коли отримую гроші, дня чотири їм добре – по три рази на день, в кафе ... А коли гроші закінчуються, чай п'ю. Халву іноді купую, дуже її люблю", – зізнається жінка.

Траплялися не раз з нею на вокзалі і неприємності. "Одного разу задрімала, а хтось косметику з сумки вкрав. А одного разу один ром, з дитиною, попросив телефон подзвонити. Я дала – а він з ним втік! Я написала заяву в міліцію, але поки вони шукали, я знайшла злодія сама. Іду в метро – дивлюся, він сидить, гроші просить. Я повідомила слідчому, вони його затримали. Злодюжка дав мені гроші на новий телефон", – продовжує жінка.

Реклама

Місцева міліція Тамару Федорівну не чіпає – нема за що. "Тисячі людей проходять переді мною зі своїми бідами і радощами. Але все одно життя – прекрасна штука!" – Каже вона. І найбільше мріє на старості "помитися в своїй ванній і поспати у своєму ліжку".

30 років за лотком

Тамара Михайлівна 30 років торгує поруч із вокзалом. Раніше продавала квіти, а зараз – товари з патріотичною символікою. Каже, що господар точки був на Майдані, а потім в АТО, і зараз виручені гроші передає пораненим.

img_6350_1__

Фото: Г. Салай

Реклама

За її словами, найпопулярніше питання, який їй ставлять: а де тут вокзал? "Ось навіть сьогодні чоловік запитав. Я йому показую – он, де прапор майорить. А він дивиться на дах і дивується – як я туди потраплю? Кажу – бачиш, на стіні сходи, залазь", – так він тільки через п'ять хвилин зрозумів, що я пожартувала", – сміється вона.

За словами Михайлівни, коли вона торгувала квітами, то часто підходили відомі люди. "Бачила Аду Роговцеву, Віталій Білоножко квіти купував... А Раїсі Недашківській, улюбленій акторці, я якось сама букет подарувала", – згадує жінка. Зараз же частіше спілкується з військовими з АТО: "Один хлопчик розповів, що приїхав у відпустку, а у мами в цей день серце не витримало... Так їх шкода".

Зустрічав Пугачову

Ігор Шевченко вже 20 років підробляє на вокзалі, допомагаючи носити сумки. "Можу днем прибуття, можу – вночі, іноді весь день", – каже чоловік.

В тренді
Смертельна бійка у центрі Києва: водій двома ударами вбив пішохода (відео 18+)

1380229_674270859353386_371296998074878630_n_01

Фото: Г. Салай

На вокзалі Ігоря багато хто знає, та й він бачив за свої роки чимало. "Я колись, разом з Кіркоровим, зустрічав тут Аллу Пугачову. Вони тоді одружені були, і він заявився – на лімузині, з букетом... Але потяг Примадонни запізнився години на три. І Філіппу довелося весь цей час сидіти в машині. Під кінець він не витримав і цей букет на землю зі злості кинув... Ще Шевчука з ДДТ я тут зустрічав. Простий мужик. Пройшов, як всі пасажири, без охорони через вокзал. Автографи давав. Без понтів", – розповідає Ігор.

А найбільші заходи безпеки на вокзалі брали, коли приїжджав патріарх Кирил: металошукачі поставили і міліції нагнали. "Люди приїжджали з інших міст, щоб його побачити. Букети величезні принесли. Але до патріарха їх не підпустили", – каже Ігор.

Таксі, біржа і бюро

Людмила вже 20 років працює в службі довідкового бюро вокзалу. "Коли я сюди прийшла, у нас спецформи не було, а вокзал був меншим", – згадує вона. Найбільше їй запам'ятався випадок з 11-річним хлопчиком: дитина приїхала до Києва з Сургута, а його тут ніхто не зустрів. "Він, заплаканий, прийшов в бюро. Ми тут усім світом його родичів шукали, і до рідних відправляли його на потязі", – каже Людмила.

479282_1__

Фото: С. Ніколаєв

Є свої старожили – і на вокзальній "біржі праці". Наприклад, Сергій Власенко приїжджає сюди шукати роботу вже 10 років. Останнім часом, каже, пропозицій мало – криза. "Міліція документи часто перевіряє. Адже бувало, що знаходили серед "заробітчан" людей, які числилися в розшуку", – каже Сергій.

А вокзальні таксисти люблять пожартувати. "Виходить людина, питає, як на вулицю Козачий Притон дістатися. А насправді Княжий Затон шукає", – каже таксист Стас.

Більше ста років тому потяги прибували в готичний замок

Київський вокзал був побудований в 1870 році, за проектом архітектора Вишневського. Виглядав він тоді, як справжній замок: двоповерхова будівля з жовтої цегли, споруджена в готичному стилі. Але вже тоді в ньому були окремі зали – для багатих і бідних. В ті часи тут обслуговували тільки 7 потягів на добу.

1860----.----e1338137576105_1__

Перший вокзал був фортецею

У 1877 році в будівлі вокзалу сталася сильна пожежа. Будівля відновили, але вже тоді почали замислюватися про її розширення та реконструкцію. У 1914 році був навіть закладений фундамент, але Перша світова війна і революція внесли свої корективи. Тому нову будівлю київського вокзалу побудували тільки в 1927-1932 роках (за проектом архітекторів Вербицького і Альошина).

Довелося реконструювати вокзал і після Другої світової, і напередодні Олімпіади-80. А вже в 2001 його розширили під керівництвом Георгія Кірпи, добудувавши Південний вокзал. Останню реконструкцію провели в рекордні терміни – за 175 днів.

Підпишись на наш telegram

Лише найважливіше та найцікавіше

Підписатися

Реклама

Читайте Segodnya.ua у Google News

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Загрузка...
загрузка...
Хочеш бути в курсі останніх подій?
Підпишись на повідомлення. Показуємо тільки термінові і важливі новини.
Хочу бути в курсі
Я ще подумаю
Будь ласка, зніміть блокування повідомлень в браузері!

Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з правилами використання файлів cookie.

Прийняти