Робота київських рятувальників: водолази рятували п'яниць і звірів, а на дні знаходили стародавні якорі і шаблі

Якщо порахувати всі водойми столиці (навіть за винятком Дніпра), вийде більше трьохсот. Озера, річки, технічні водосховища. Якщо порахувати всі місця, де дозволено купатися, вийде менше десяти. Це пляжі, огороджені буями, там є інфостенди і чергують рятувальники. Якщо порахувати всі місця, де відпочивають і купаються люди, знову вийде більше трьохсот. Незважаючи на таблички "Купатися заборонено", "Технічна водойма" та інші заборонні написи. Кореспонденти "Сегодня" побували в гостях у Спеціалізованій аварійно-рятувальної водолазній службі КП "Плесо" і дізналися, як живуть люди, які щодня рятують чужі життя.

"НАЙБІЛЬШ ЧИСТЕ ПОВІТРЯ" . Похмурий зимовий день. Туман, мрячить дощ. По Пішохідному мосту стомлено бредуть рибалки. Труханів потопає в суміші болота і мерзлої води, біля берега – крайка льоду. Повертаємо за кафешками направо, бредемо по бетонці метрів п'ятсот – і впираємося в дротяний паркан з написом "Водолазна рятувальна станція". Хвіртка замкнена, на території розриваються від гавкоту собаки. Нас зустрічає начальник станції Сергій Іванович Бородавко – міцний мужик в шкіряній куртці (служив водолазом на флоті, 35 років працює рятувальником, 14 з них – очолює станцію, вчить молодь водолазній справі), посміхається, потискує руки. Територія станції не дуже велика.

Адмінбудівлю (яку по ледь-ледь ремонтують самі рятувальники), склади, компресорна, споруда з плавзасобами, які на зиму підняли з води. За компресорною лящать пилки.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Підіть, подивіться, – запрошує Сергій Іванович. – Там хлопці пиляють дрова, заготовляють на зиму: опалення на станції немає, опалюють її котлом самі рятувальники.

Йдемо дивитися, тікаючи від собак. Їх тут п'ять – чотири на прив'язі, одна, красуня Діна, бігає за нами з палицею.

- З людиною можна домовитися, а собаки... Одна може боятися, але три-чотири – це вже зграя, вони один одного підбадьорюють. Тому після десятої вечора заходити сюди не рекомендую, – говорить Бородавко.

Живність. Крім кішки-рятівниці, на станції живуть чотири собаки, десяток курей і півень. Фото: Сергій Ніколаєв

Живності на станції багато. Є кури, півень і кішка, які підозріло косяться на нас. В саду – шовковиця, груші, яблуні. Є смородина, полуниця і шипшина. На пляжі, поряд з причалом, футбольне поле. В основній будівлі – медпункт ("Хлопці, є все – укольчики, тиск поміряти, але без "коліс", – сміється Бородавко), водолазна кімната (в якій ремонт), черговий пункт, котел (дрова і вугілля), камбуз, тренажерний зал і навіть більярдний і тенісний столи. Втім, зараз там місця мало – поки ремонтують водолазну, все винесли сюди, так що костюми сушаться прямо над штангою. Не вистачає тільки водопроводу – питну воду сюди привозить сам начальник, набираючи її в бюветах.

Напроти – компресорна. Там висять костюми – від дорогих італійських до стандартних помаранчевих.

- У нас повітря найчистіше, тополі, острів, далеко від заторів, – говорить Сергій Іванович, показуючи компресор АК-150. На столі – "відеооко" у вигляді рибки, приєднане до телевізора. Його з човна закидають у воду, щоб побачити, що на дні. Його купили в 2004 році, коли на Київському морі потонув замдиректора заводу "Антонов". Спочатку водолази шукали тіло наосліп, цілий тиждень, потім їм купили підводну відеокамеру. В іншому кінці кімнати – помаранчевий манекен для тренувань. Рятувальник повинен пірнути на 4 метри, знайти манекен і проплисти з ним 25 метрів.

Журнал реєстрації врятованих. За цей рік оперативний черговий зробив у ньому 75 записів. Фото: Сергій Ніколаєв

- Дуже часто нас викликають, коли з людиною щось трапляється на глибині півтора метрів. Компанія відпочиває, хтось "пішов" під воду, а вони стоять, хоча реально можуть допомогти.

По дорозі в елінг, де зберігається обладнання та катери, Сергій Іванович показує на старий, ще радянський, катер, що стоїть догори дном на вулиці.

- Нам движок купили, 15-сильний. А цей катер на дні лежав ще з часів Союзу, ми його дістали, почистили, відремонтували – і цілком придався.

Поруч з перевернутим катером – якорі.

- Це ми дістали з Дніпра. Ще один, шестисоткілограмовий, біля воріт стоїть, він 1900-х років. Думаю, може колись колекцію зібрати та показати людям.

В елінгу темно, в глибині видніються остови катерів. Всього на станції чотири моторки і чотири гребні човни. Один з катерів стоїть на березі, теж догори дном.

- Коли нас викликають, ставимо на нього мотор, перевертаємо, спускаємо на воду – і через 15-20 хвилин вже на місці.

- А лід не завадить? – Вказує на крайку льоду, метрів тридцять.

- Так прямо по льоду виштовхали – і вперед.

ЗНАХІДКИ . Станція укомплектована повністю – тут працюють вісім водолазів. Опергрупа працює через день. Кожен рятувальник відпрацьовує зміну – 12 годин.

Оглянувши територію, улаштовуємося в альтанці.

- Що потрібно, щоб стати водолазом?

- У першу чергу – бажання. Потрібно хотіти бути водолазом. Ну і, звичайно, здоров'я. Робота під водою важка і небезпечна: навантаження, тиск. Не може бути ніяких відхилень, які б не помітили лікарі. Ми проходимо огляд у фізіолога, він досліджує і вказує глибину, на якій може працювати людина. Зазвичай це залежить від досвіду. Тільки влаштувався – 6 метрів. Через кілька років – 12 метрів. А якщо у людини вже більше п'ятисот занурень, вона може працювати на глибинах понад 20 метрів, до 60. Часто людина приходить влаштовуватися матросом-рятувальником. Я придивляюся, якщо бачу в ньому цю жилку, пропоную: давай, мовляв, йди до нас, в водолази. Потім на курси в Київську морську школу.

- А на Дніпрі є такі глибини?

- Так прямо під Пішохідним мостом – за тридцять метрів. Затоки на Оболоні – 16-20. Озеро Вербне дуже глибоке.

- Напевно, ви вже столичні водойми як п'ять пальців знаєте?

- Знати все як п'ять пальців не можу. Тут триста з чимось водойм, не рахуючи Дніпра. Люди купаються не там, де обладнаний пляж, а там, де є вода, тому працювати доводиться в різних умовах. От є технічні водойми. Наприклад – річка Коник. Там промзона, туди вже років десять зливається технічна вода з різних заводів, багато мулу. Коли водолаз спускається – все піднімається, видимості нуль. Рятує відеокамера. Років п'ять тому ми там були – приїхав мужик на КамАЗі, привіз щось, а сам вирішив покупатися, чи то не знав, що не можна, чи то проігнорував, не знаю. Ми його шукали потім, а там глибина метрів десять, і на дні сміття різне – палі, скати, старі сітки. Це дуже небезпечні місця для пошуку, немає видимості, легко заплутатися. А свої пляжі, обладнані, знаємо. Але часто буває так: витягаєш людину з води, а вона з претензією, мовляв, де ви були. А ми їй – ти табличку бачиш, "Купатися заборонено"? Але які там таблички по п'яному ділу...

- Що доводилося діставати з дна?

- Техніку діставали, катери, якорі. Машини з людьми, без людей. Якось катер потонув прямо перед Річковим вокзалом, ми його витягали. Добре, що буйки до носа встигли прив'язати, щоб місце позначити. Бувають і більш страшні знахідки. Онук убив діда, порубав на шматки – і в Дніпро... Я бачив, скарби шукають, але що знаходять – не питав. Самі діставали судина різні, залишки рушниць ще часів Першої світової, шматки шабель.

РАРИТЕТНИЙ ВОДОЛАЗ . На причалі тим часом починається рух: водолази несуть величезний мідний шолом. Це знаменитий "триболтовий шолом", 1981 року випуску, в такому рятувальник може занурюватися на глибину 60 метрів. Все спорядження важить більше 80 кг: вантажі, бахіли і сам шолом. Вони використовуються з 1930-х років. Сам Сергій Іванович, під час перебування на флоті, працював у такому 4 години, коли корабель сів на мілину – і отримав у нагороду відпустку на батьківщину.

"Триболтовий" антикваріат. Такі використовуються з 1930-х років і дозволяють занурюватися на 60 метрів. Фото: Сергій Ніколаєв

Поки водолаз одягається (справа це складна, йому допомагають ще дві людини), мужики розповідають про дніпровське дно.

- Ох, багато тут всього лежить... Там, – один показує на набережну, – якесь дерев'яне судно. У Матвіївській затоці – корабель.

- А взагалі дно страшне, – підхоплює інший. – Сміття дуже багато. Пляшки, пластикові та скляні, бетонні блоки, цегла...

Водолаз одягається, піднімається, спускається сходами до води. Так хлопці тренуються – форму потрібно підтримувати постійно.

- Є така закономірність: вранці Київське водосховище воду скидає, тому зранку дуже сильна течія, несе, закручує в вири, – розповідає Бородавко. – Тому вранці в проточному Дніпрі краще не купатися.

- Сергію Івановичу, а коли складніше працювати, взимку або влітку?

- Взимку холодніше, а влітку – видимість гірша: вода каламутна. Але влітку все-таки краще, хоча і працюємо у воді практично на дотик. А зараз – піші патрулювання, ходимо до рибалок, пояснюємо правила безпеки.

- Страшно, напевно, тіла піднімати?

- Та як сказати... – Сергій Іванович на мить замовкає. – Я першого свого досі пам'ятаю, хоча це було десятки років тому. Студент, з КПІ. Вони гуляли великою компанією, а один зник – і ніхто не помітив. На наступний день батьки тривогу підняли, і ми його шукали... А далі – робота. Я хлопцям своїм завжди кажу: головне – не акцентуватися на тілах. Знайшов, дістав, відвернувся – і пішов далі працювати. Щоб ночами кошмари не снилися. Хоча нині простіше. Раніше бувало і по 7 осіб у день діставали, а зараз у Дніпрі кияни не хочуть купатися, екологія, самі розумієте. Тому тонуть набагато рідше і, як правило, по п'яні.

ІСТОРІЇ ТА ЖАРТИ . Ходить байка, що якісь суворі водолази топили бомжів і вирощували на них раків. Розповідаючи цю байку, рятувальники сміються в голос і кажуть, що це просто жарт. Нам його розповіли на другій водолазно-рятувальної станції, яка знаходиться на "Лівобережній". Власне, там розташоване й саме КП "Плесо", там же сидить начальство. Нас зустрів Ігор Михайлович Андрієнко, заступник начальника САСВС.

Заготовка. Взимку на станції без дров не можна. Фото: Сергій Ніколаєв

Тутешня станція нагадує Труханівську: техніка в елінгах, ремонт в водолазній кімнаті, причал, скута кригою вода Дніпра. Але є відмінності – наприклад, собак всього дві, Пірат і Боцман. Імена вони отримують у спадок, а скільки таких Піратів і Боцманів тут жило, ніхто вже й не пам'ятає. А в ангарі стоїть траксор – машина-амфібія, яку використовують для чищення пляжів.

- Одна з найсерйозніших проблем – брак палива. Катер використовує 20 літрів на годину. Раніше давали 800 літрів на тиждень, зараз – 80. Умови побутові теж не дуже, але ми не скаржимося, працюємо, купуємо обладнання. Не можна скаржитися, коли війна в країні, – говорить Ігор Михайлович.

- А скільки людей в екіпажі катера?

- Моторист-стерновий, фельдшер, матрос-рятувальник і мінімум два водолази – один працює, другий страхує.

Устаткування. Балони, костюми і утеплювачі. Фото: Сергій Ніколаєв

Ми обходимо станцію і потрапляємо на пост оперативного чергового. Саме сюди стікаються всі дзвінки, саме тут збираються історії рятувальної служби. Історій багато, рятувальники діляться ними неохоче, знизуючи плечима, мовляв, це для вас може бути цікаво, а для нас – робота. Але дещо у них ми все-таки дізналися.

Столичним водолазам доводилося піднімати з дна багато чого. Приміром, позаторік прямо поруч зі станцією перекинувся катер. НП сталася тому, що вантажопідйомність катера – 8 осіб, а на борту перебували 14. У результаті катер дав крен і почав тонути. Рятувальники вивели "Чибіс", врятували людей і підняли катер. У листопаді з Тельбін діставали БМВ Х5. А під час водно-спортивного свята на Троєщині в воду влетіла "Нива". Загинули водій і собака.

- Останній випадок був кілька днів тому, поруч з готелем "Славутич" рибалка провалився під лід. Приїхали еменесники, кинули йому коло, але вилізти він вже не міг. Викликали наших, ми пірнули і витягли його, віддали швидкій. Півгодини мужик у воді сидів, – розповідає Ігор Михайлович.

Бувають і сумні історії. На "Золотому пляжі" потонула бабуся. В охайному одязі, а в кишені, в кульочку, документи і записка: "Прошу поховати мене". Рідних і близьких у неї не було, от і вирішила звести рахунки з життям... А в минулому році поступив виклик: під пам'ятник Либеді приплив лось. Вірніше, його туша – півтонни вагою. Його побачили – і одразу зателефонували водолазам: витягувати мертву тварину більше нікому.

Зустрічаються і кримінальні трупи – рятувальники кажуть, таких близько 15%. До такого тіла може бути примотана, наприклад, батарея... Втім, статистика на користь рятувальників. І хоча часто подяки від врятованих не дочекаєшся, вони продовжують робити свою справу, ризикуючи життям. І з гордістю кажуть: їхній професіоналізм такий, що за всю історію САСВС жоден водолаз не загинув.