Багатодітна родина з невеликого села на Донбасі: "Без добрих людей не вижили б"

Сім'я Глухарєвих з села Садове Шахтарського району, як і тисячі сімей на Донбасі, ще рік тому і припустити не могла, що дізнається, як виглядає війна. Що буде ховати дітей у підвалі і несамовито молитися Богу, коли над ними зі страшним гулом будуть носитися військові літаки. А дітей у Глухарєвих – п'ятнадцять – від 6 до 25 років, і всі свої, рідні! Спробуй, прокорми всіх, взуй та одягни! Сім'я і до війни у заможних не ходила, і невідомо, як виживала б зараз, якби не допомога від Гуманітарного штабу Ріната Ахметова.

"П'ятеро наших дітей вже повнолітні, тому ми отримуємо допомогу на десятьох маленьких і на маму, – поділився із "Сегодня" глава великого сімейства Ігор Глухарєв. – Нам вистачає, це дуже серйозна підтримка для нас! Звичайно, без добрих людей не вижили б! У гуманітарний набір входить все, що нам треба: тут і крупи, і тушонка, і соняшникова олія, без якої на кухні робити нічого, і солодке згущене молоко для дітей. Загалом, все, що треба, щоб стіл був ситний і смачний. Звичайно, ми б самі не змогли придбати за нинішніми цінами і малу частку цих продуктів, а так все є, всього вистачає, і діти і дорослі нагодовані".

ШІСТЬ ЛІТРІВ БОРЩУ. Шість дівчаток і дев'ять хлопчиків. Ігор і Олена Глухарєви кажуть, що коли одружилися у 1989 році, то так і вирішили: скільки Бог пошле дітей – стільки й буде. Спочатку народилися чотири доньки, потім пішли хлопці. "Як кажуть, спочатку няньки – потім ляльки", – посміхається батько сімейства. – Було важкувато, але коли старші підросли і почали допомагати молодшим, стало легше. Зараз діти всі дружно і по хаті, і по господарству допомагають. Господарство не сказати що маленьке: кури, поросята, корова. Як би я без помічників з усім впорався?".

Фанати. Навіть дівчаткам подобається футбол і команда "Шахтар". Фото: ФК "Шахтар"

Поки чоловік працює електромонтером, мама великої родини Олена займається сім'єю. Четверо старших поїхали: донька Олена працює в лікарні у Макіївці і зрідка приїжджає провідати своїх. Щоб нагодувати народ, Олена встає о п'ятій ранку, причому щодня намагається приготувати щось нове. "Щоб усім вистачило, борщу варимо шестилітрову каструлю!, – каже Ігор. – Взагалі, ми всі великі любителі риби, але зараз такі ціни на неї, що аж страшно. Найдешевша – 30 гривень, а на нашу сім'ю треба купити риби не кілограм і не два! Виручають рибні консерви з продуктових наборів, щоб смак рибки не забути. Дуже любимо тушонку, макарони по-флотськи, картоплю-потовчену..."

ПОДАРУНКИ ВІД "ШАХТАРЯ". Про те, як біля їхнього дому йшла війна, Глухарєви згадувати не люблять. Кажуть лише, що вирішили не їхати нікуди, залишитися і сподіватися на Бога. Доводилося і в підвалі посидіти, коли навколо ставало особливо гаряче. "Пам'ятаю, біжимо всі ховатися, а з підвалу мені діти кричать: "Тату, ти забув Веніаміна!" А Веніамінчик, наймолодший, у домі спав", – розповів Ігор Глухарєв. Це і стало найяскравішим спогадом про той час.

Зараз же в пам'яті Глухарєвих приємніший епізод – поїздка на стадіон "Донбас Арена", організована ФК "Шахтар" за допомогою волонтерів Гуманітарного штабу. "Наші хлопчаки грають у футбол скрізь – і в школі, і вдома, і клуб привіз їх на "Донбас Арену", подарували їм м'ячі, кепки, футболки, рушники із символікою ФК "Шахтар". Перед поїздкою більше я хвилювався, ніж діти, все-таки вперше на цей стадіон потраплю, – говорить глава багатодітної родини Ігор Глухарєв. – І знаєте, така думка була: хто я такий, щоб всі проявляли таку увагу до моєї сім'ї? Вражень від поїздки у нас, звичайно, маса, діти раді. Із "Шахтарем" ми на один день забули про війну! Спасибі, що нас не залишають!".