Виставка досягнень народного господарства в столиці мала свій транспорт. Через досить велику територію було вирішено використовувати автобусні поїзда. Перший склад було зібрано в автобусному парку №1 у 1957 році і випущено на ВДНГ ще до її офіційного відкриття (після 06.07.1957), наступні машини збиралися на першому та дванадцятому київських авторемонтних заводах.
Всього було виготовлено 6 таких машин, повідомляється в групі "Типовий Голосіїв – Київ" у соцмережі Facebook. На першому тихоході, як його називали, був встановлений двигун від "Перемоги", рама від ГАЗ-51, колеса – від ГАЗ-51.
Дивні біло-блакитні автобуси з причепом стояли перед головним фонтаном з правого боку і запрошували здійснити захоплюючу екскурсію по виставковому містечку. Для відвідувачів виставки це і не автобуси були, а швидше – атракціон.
У кожній секції автобуса поміщалися близько 20 пасажирів, водій, він же екскурсовод обходив поїзд, роздавав квитки. Дуже повільно, не поспішаючи, автобус рушав у бік іподромного поля. Історія створення виставки, назва і призначення павільйонів по шляху прямування, – все це плавно лунало з динаміків.
Біля далеких ставків, неподалік від пожежної частини пасажирів чекала десятихвилинна зупинка для огляду фазанової і кролячої ферми та годування лебедів на ставку.
Проїзд в автобусах коштував 10 копійок, видавалися відривні талони з котушок. Довжина маршруту становила близько 4.5 кілометрів, рейс тривав майже 40 хвилин.
Офіційно автобуси ВДНГ числилися за першим автобусним парком, він і знаходився неподалік. Там же проходили й основне технічне обслуговування. Ночували та зимували автобуси в боксах на ВДНГ. Що цікаво, за кермом двох машин можна було побачити і жінок. У Києві ніде на автобусах не працювали жінки, крім виставкових машин.
Простенькі кузова без бічного скління, без дверцят дозволяли швидко займати місця з обох сторін поїзда. Автобуси на ВДНГ працювали з 1 травня по 10 листопада. В автобусі довжиною близько 6 метрів спереду, поруч з водієм (як в автобусах ПАЗ або ЛіАЗ), був встановлений мотор від вантажівки ГАЗ-51, і вся агрегатна база була від неї ж. Автобус завивав під час розгонів, а для безпеки мав обмеження швидкості не вище 20 км/год. З устаткування мав фари та габаритні ліхтарі.
У 80-х роках у потягах з'явилися й автоматичні гучномовні пристрої, що розповідали про маршрут руху. У 1982 році, спеціально до 1500-річчя Києва, на всі поїзди було нанесено напис "1500 років Києву". Основне ж забарвлення автобусів було білим і білим з блакитними смугами.
Один із шести поїздів був списаний у 70-х роках, і вже у 80-х роках на ВДНГ їздило 5 поїздів. У свій останній рейс поїзди виїхали 10 листопада 1988 року. Наступного, 1989 році, вони були списані. Ось так ВДНГ залишилася без будь-якого внутрішнього транспорту.