Якщо ви думаєте, що знаєте Київ – ви помиляєтеся. Подорожувати по столиці і відкривати для себе місто можна роками. Він незвичайний, таємничий, красивий і затишний. Одне з найбільш захоплюючих місць знаходиться на околиці столиці, ближче до Бориспільської трасі. Якщо розглядати його на карті Google, то складається враження, що в Києві давно і надовго пришвартувалася літаюча тарілка. Але якщо підійти ближче, то напис на воротах перед поржавілим і застарілим "НЛО" буде гласить, що за ними – всього лише київський автопарк №7. Хоча до цього незвичайного архітектурного об'єкту навряд чи можна застосувати словосполучення "всього лише". Він вражає уяву і захоплює. На вигляд холодний, темний, обвітрений, який зберігає у своїх глибинах залишки колишньої транспортної слави, а на перевірку самотній, спраглий уваги і балакучий "старий".
Колись це місце було схоже на бджолиний вулик. Тут добу безперервно кипіла робота, звідси в далеку дорогу в усі напрямки роз'їжджалися тисячі пасажирів. Люди і транспорт постійно снували туди-сюди, в цехах і майстерень кипіла робота, а в кабінетах великий штат офісних співробітників вручну вів трудомісткі підрахунки.
Київський Автобусний парк №7 – найбільше і унікальне за своєю архітектурою підприємство. Воно з'явилося в 1973 році, і довгий час обслуговувало рейси, які відбувалися в будь-яку точку України. Його головна окраса – велика крита парковка для автобусів з незвичайним куполоподібним дахом, під яким свого часу ночували сотні машин. Хтось наполягає на цифрі 300, інші запевняють, що "Цирк" міг вмістити не менше півтисячі пихкаючих і диркаючих автобусів. Через незвичайну форму Автопарк №7 часто називали "літаючими тарілками" або "Цирком". А все ще працюють тут водії з ніжністю в голосі говорять про нього "Манеж" або "Барабан".
Діаметр "Барабана" більше 160 метрів. У його центрі стоїть опорна вежа. Від неї до країв натягнуто 186 тросів, на яких тримаються сотні найтяжких бетонних плит купола. Виходить величезний вільний простір площею близько 20 тис. кв. метрів з єдиною точкою опори по центру. Така конструкція забезпечувала вільне маневрування автобусів і зручну для транспорту парковку. А розташовані тут же мийки та цехи значно прискорювали підготовку автобусів до виїзду.
Зараз тут також стоять автобуси. Але вони вже давно не виходили на лінію і навряд чи колись ще "фиркнуть" парами бензину. Київський Автопарк №7 нині більше нагадує кладовище для транспорту. Тут так само шанобливо тихо, пронизливо сиро. Іноді гавкають собаки-охоронці, але швидше від цікавості. Тварини хочуть подивитися – хто ж тут порушує спокій "старечого" зібрання парку. Зі стелі, під дією перших уже по-весняному теплих променів сонця, стікають брудні бурульки, що свідчать про протікання даху, а іржаві дверцята автобусів нервово скриплять під рукою цікавого візитера.
Раніше це величезний простір було живим і теплим. Будівля опалювалася і взимку, всередині було близько 25 градусів. Водії згадують – кулею мчали після рейсу погрітися в свій "Барабан". Таких будівель, як Київський Автопарк №7, у світі було 3. За схожим проектам звели автобусні станції в Санкт-Петербурзі та Парижі. Українська залишилася останньою, та й ту обіцяють незабаром розібрати. Кажуть, продірявився дах і може в будь-який момент обвалитися, поржавіли троси, просіли бетонні плити, стерлася підлога, посипалися стіни. Зникає, розчиняється в історії міста ще один, колись дуже важливий, а зараз просто "об'єкт".
"Працювати у нас було престижно. У рейс не відправляли відразу найнятого водія. Він повинен був кілька років відпрацювати слюсарем, наладчиком і тільки потім йому дозволяли сісти за кермо міського автобуса. Якщо він був хорошим водієм, у нього була гідна характеристика, знання правил дорожнього руху, нормальне здоров'я – його відправляли на міжмісто. І тільки найкращих – у рейси за кордон. Ми їздили в Польщу, Болгарію, Чехословаччину, деякі капкраїни, регулярно на Кавказ, Прибалтику. Щодня з нашого автопарку в дорогу відправлялося 65 рейсів. Платили за роботу теж достойно, давали премії, молоко за шкідливість, а водіїв нічних рейсів безкоштовно годували. Всього у нас працювало близько двох тисяч співробітників", – згадує начальник дільниці Автопарку №7 Василь Швець.
"Колись подивитися на дивовижну конструкцію нашого автопарку приїжджали і японці, і американці – захоплювалися його інженерним рішенням. А ми своїм "барбаном" пишалися. Я не сумніваюся в його надійності і тепер. Він міцний, і якщо його довести до розуму, то ще 20 років вистоїть. Взяти хоча б позаторішній снігопад. Тоді дуже багато води лягло на його дах. Але ж вона витримала. І якщо зараз застосувати нові технології, то можна залатати щілини і усунути протікання, а значить і зупинити руйнування автопарку. Дуже боляче думати, що його незабаром може не стати. Але хто захоче витратити величезні гроші на його відновлення?" – Говорить заступник директора підприємства Григорій Чіча.