У четвер ввечері столичні активісти вшанували пам'ять перших загиблих на Майдані Незалежності рік тому, зокрема Сергія Нігояна, Михайла Жизневського, Юрія Вербицького та Романа Сеника. Акція пам'яті почалася на Майдані, потім активісти, взявшись за символічний ланцюг і брязкаючи дзвіночками, рушили на Грушевського, щоб покласти квіти біля поминальних хрестів героїв. Активісти принесли з собою прапори України, Білорусі та Вірменії, деякі з них тримали червоно-чорні стяги. Крім того, в руках людей були плакати: "Слава Україні!", "Герої не вмирають!", "Убий – не здамся" і "Небесна сотня". Багато хто приніс свічки, з яких прямо на асфальті виклали напис "Україна – це я".
Киянка Людмила Окаринська принесла троянди – 10 квіток. Рік тому вона теж була на Майдані. Надавала першу медичну допомогу. Згадує, що було нестерпно важко в першу чергу відстоювати свою позиції в колективі, який насильно, як бюджетників, виганяли "підтримати Януковича". "Зараз теж непросто. Зараз болить серце за наших хлопців, які гинуть на сході країни. Там мій племінник теж. Я сама допомагала збиратися йому на війну. Всією сім'єю збирали йому гроші на обмундирування. Добре, що вистачило коштів на бронежилет. Адже багато його товаришів вирушили туди навіть без касок. Я щодня молюся, щоб вони повернулися скоріше до мам, коханих", – ділиться Людмила.
Серед тих, хто прийшов на вечір пам'яті було чимало білорусів. Вони разом зі своїми українськими товаришами висловлювали скорботу з приводу трагічних подій 2014 року і висловили сподівання, що вбивць їхніх друзів і однодумців нарешті знайдуть. Один з лідерів та організаторів Акції пам'яті Олег Овчинников зізнався, що вже рік не був удома, в Білорусі, де його чекає реальний тюремний термін за участь в Революції Гідності в Україні. "Мені загрожує до 15 років, якщо я перетну кордон рідної країни. Зараз я чекаю українського громадянства. Подав документи 12 березня, але досі чекаю відповіді. Також сподіваюся, що незабаром ми дізнаємося імена вбивць наших товаришів", – розповідає Овчинников.
Уже рік, як під час революції пролилася перша кров. Вранці 22 січня від вогнепального поранення помер 20-річний український громадянин вірменського походження Сергій Нігоян, загинули також 25-річний білорус Михайло Жизневський, 45-річний уродженець Львівщини Роман Сеник. Вони стали першими жертвами силового протистояння на Грушевського. Тодішнє керівництво міліції заперечувало свою причетність до розстрілу протестувальників. Нинішнє ж з упевненістю заявляє, що в людей тоді стріляли бійці "Беркута" з помпових рушниць "Форт-500", які в той час якраз були на їх озброєнні. Їх роздали нібито для зупинки автотранспорту на під'їзді до держбудівлі, але хтось почав стріляти в людей. Хто саме – досі не з'ясували. Здавати своїх "беркутівці" не поспішають. Уже опитано більше 300 свідків, слідство триває.
Всього пом'янути загиблих в центр Києва прийшло кілька тисяч осіб. Вони запалили свічки на головній площі країни, і пройшли за маршрутом: Європейська площа-Грушевського-Інститутська. Біля стадіону ім. Лобановського був встановлений Тризуб Пам'яті, на який кожен міг зав'язати свою жовто-синю стрічку. Тут же активісти збирали пожертви для українських бійців.
"Мені часто задають дурні запитання – чи не вважаєте ви жертви Революції Гідності марними. Але я завжди відповідаю – ні! На їх крові, їх життях відродиться наша соборна Україна. Вони боролися за її майбутнє. І дуже примітно, що першими жертвами збройного протистояння стали не українці. Це символ загальної нашої ненависті до режиму, як такого", – заявив один з організаторів Акції Пам'яті Артем Скоропадський.
Планується, що протягом місяця, до 23 лютого, тризуби пам'яті з'являться в інших містах України.