Більшість водіїв зараз - жінки. Чоловіки пішли / Фото: Сергій Ніколаєв
Київський трамвай – це унікальний транспорт. Якщо не враховувати швидкісної лінії, що з'єднує залізничний вокзал і край Борщагівки, він ніби застиг у часі – червоно-жовті вагони, які не змінювалися вже десятки років, втомлені колії, маршрути, що потроху закриваються. Одна моя подруга називає його "абсолютно знедоленим транспортом з романтикою марґінесів" – і з цим, мабуть, варто погодитися, адже останнім часом дедалі більше ліній закривається, а наявні ледь-ледь ремонтуються. "Сегодня" покаталася на трамваях і дізналася, як змінилася культура, кого бояться водії і скільки доводиться стояти в пробках.
- Зараз більшість водіїв трамваїв – жінки, – говорить Олександр з Подільського депо. Ми їдемо на 14-му трамваї, від Контрактової до Автогенного заводу. На вулиці різкий вітер, холодно, часом виглядає сонце. Людей мало. – Чоловіки йдуть. Хто в підземку, хто на залізницю. Там платять більше, та й комунікації з пасажирами менше. Залишилися тільки ветерани, ті, хто довго працював. Так десь з 1995 року. І правильно – у жінок реакція більш розвинена, та й прив'язуються вони, кажуть: "Ми без трамвая жити вже не можемо". Це на парових і кінних були мужики, але там і робота важка була...
Історія. Олександр Шарафан показує минуле. Фото: Сергій Ніколаєв
...Перший трамвай з'явився в Києві в 1891 році. Лінія була невеликою – від нинішньої "Либідської" до нинішнього "Республіканського стадіону". Пізніше її продовжили Хрещатиком до Європейської площі. Це була конка, так що в ролі тяглової сили використовувалися коні. У рівних місцях – чотири, на підйомі – шість. Їзда була вкрай важкою, тому тварини швидко вибивалися з сил і гинули. Тож невдовзі конку замінив паровий трамвай, який, втім, теж довго не протримався – він шумів, сипав іскрами, лякав людей і палив дамам сукні.
- Найбільша проблема – машини. Їх дуже багато. Буває, зупиняться прямо на рейках, включать габарити – а ти стій, чекай, поки він поїде. Днями так кілька годин простояли. До п'ятдесяти затримок в день через машини. Ще проблемна ділянка – вулиця Глибочицька. Тут підйом, трамвай йде юзом, не може піднятися, якщо рейки покриті снігом і льодом. Зараз нам щастить – рейки на Глибочицькій чисті, трамвай йде рівно.
На Подолі. Зараз дорога чиста, але часто вона забита машинами. Фото: Сергій Ніколаєв
...Спочатку люди боялися дивовижного транспорту, тому перед паровим трамваєм, який котився в Пущу, скакав вершник і сурмив у ріг. А до дачного сезону готували спеціальний "лінійний вагон" – з дахом, але без вікон. Оскільки всі місця між лавками були завалені мішками і сумками, зовні була набита спеціальна планка, по якій пересувався кондуктор.
- Зараз є наказ – забезпечити всі маршрути кондукторами, – розповідає начальник маршруту Володимир Котляр, який приєднався до нас на "Лук'янівській". Тут людей стало значно більше, з'явилися стоячі. Жінка-кондуктор поступово забезпечує квитками всіх. – Пробували без них, але водій не справляється, виручка не збирається, адже кожні півтори гривні – це наша зарплата. Але робота складна і небезпечна, особливо вечірні зміни – до бійок доходить, настільки люди не хочуть цю дрібницю платити. І п'яних багато.
Кондуктор. Небезпечна професія, особливо ввечері. Фото: Сергій Ніколаєв
...Професія водія трамвая до революції була вкрай престижною. Спочатку туди брали тільки чоловіків (бо робота важка). У них була сяюча чиста форма, вони знали іноземні мови і мали освіту. І звичайно, подавали дамам ручку при вході і виході. Протрималося це, втім, недовго.
- За 11 років, що я працюю, все змінилося на гірше, – говорить Котляр. – Я водив трамвай раніше. Буває, зміну відробиш – і ледь стримуєшся. Люди забули, що таке "трамвайна перевага". Особливо водії "крутих" машин і маршруток – підрізають, можуть зачепити. Ми вчимо своїх водіїв, мовляв, поступися дурневі дорогу, передбач.
Трамвай вже практично забитий, але котиться жваво. Дорога, на щастя, чиста.
- Взагалі, трафік посилився. Років п'ять тому, пам'ятаю, водій виїхав в 3:00 з Контрактової – і тільки у вісім прибув на Автогенний. Пробки, суцільні пробки. Буває, стояти доводиться від двох до шести годин – через незаконне паркування в основному...
- А скільки зміна займає?
- Від шести до восьми годин. Колись були дванадцятигодинні, але їх заборонили. Люди і так втомлюються. Особливо у вечірню зміну...
- Багато проблем?
- Багато. Криміналу багато. Кишенькові злодії ті ж. Був випадок, коли водій перед ними двері закрив – ну, давно їздить, вирахував – так його підстерегли і ножем штрикнули. П'яні теж стараються. Підходить компанія: "Тут зупини!". Водій не має права цього робити. Так його витягли і побили. Є такі, що на рейки лягають. Колись на Щекавицькій їду – лежить чоловік, в красивому білому костюмі. Я його – він дружків викликав, оточили машинами. На щастя, обійшлося.
- А більш веселі історії є?
- Ну, як веселі... – Володимир замислюється. Трамвай покидає "Берестейську". – Є трамваї-двійники. Так ввечері, – ми, звичайно, ніби як права не маємо, але і вибору теж, – якщо їде без кондуктора водій, другий вагон блокує. І якось підходить до такого водія пасажир і каже, мовляв, дивися, у тебе в закритому вагоні хтось є! Той на зупинці пішов дивитися – а там хлопець з дівчиною... хм... скористалися ситуацією.
- Багато трамваїв розписані графіті...
- О, так. Таке зустрічається. Діти бавляться. Ми, природно, ловимо, викликаємо батьків, щоб оплатили фарбування вагона – а це тисяч сім-вісім гривень. Буває, звичайно, просяться – не дзвоніть батькам, самі відмиємо... Іноді камінням кидаються – одного разу осколки поцілили в обличчя водія. Батьки оплатили лікування в підсумку.
Проблемні автомобілі. Дуже часто підрізають трамваї, а то й намагаються втиснутися між ними. Фото: Сергій Ніколаєв
СИДІЛИ КІЛЬКА ДІБ. Ми майже під'їжджаємо до кінцевої. Там ненадовго виходимо – водії можуть пообідати, поспілкуватися, просто подихати свіжим повітрям. Згадують різне. Наприклад, два роки тому, коли Київ замело снігом, водіям трамваїв довелося несолодко.
- Електрика і сніг – погане поєднання, – сміються вони. – Деякі стояли в снігу близько тижня, визволяли по три-чотири дні, вагони горіли. Люди чергували прямо в трамваях, керівництво розвозило чай та бутерброди. Ну а як залишиш – один так кинув на кінцевій, повернувся і побачив повністю розмальований трамвай без дзеркал... Ночували, змінювалися добу через добу.
- А прикмети є погані?
- Є. Якщо водій збиває собаку – на 2-3 дні від роботи відсторонюється. Тому що не до добра.
На кінцевій. Водії усувають дрібні проблеми, прибирають і розмовляють про життя. Фото: Сергій Ніколаєв
ЛАСТІВКА І ЦИГАНИ. Ми переходимо в 15-й трамвай, який їде від автогеном до Старовокзальної, де знайомимося з Альоною – вона возить пасажирів вже 12 років.
- Це моя Ластівка, – ласкаво погладжує поручень. – Вони ж у нас живі. Хто золотком кличе, хто ластівкою, хто як до хлопчика звертається, хто як до дівчинки. У мене ось – Ластівка. Кожен день їжджу, чотири кола, вісім разів туди-назад... Кожен стичок знаю, кожен світлофор, можу вести з закритими очима – а все одно цікаво. Тому що за кожним оборотом нові люди, нові пасажири.
Кабіну Альона прикрасила по-своєму – сама пошила затишні шторки, до приладової панелі прикріплені монети – долар, євро та рубль. Мовляв, на багатство, їх Альона купила на Андріївському узвозі. У рік Коня висіла конячка, яку потім змінила коза.
Кабіна. Монети "на багатство", іконки – щоб охороняли. Фото: Сергій Ніколаєв
...У світі існують двоповерхові трамваї. У Києві теж був подібний проект під назвою "Імперіал", але далі проекту справа не пішла (приблизно 1900). Втрутилася... церква. І заборонила подібні витівки, адже при підйомі на другий поверх дами могли оголити щиколотку, що суперечило всім моральним і духовним принципам.
- Люди розлютилися... Біжить – почекаєш, а "спасибі" не почуєш. Увечері ніхто платити не хоче. Виходжу квитками – а у відповідь: "Ти хто?". Я, кажу, водій. А мені – "так сідай і їдь".
- Ви в другу зміну працюєте?
- Так, ввечері. Небезпечна зміна, звичайно. Цигани заходять – на Лук'янівській і Берестейській. Якось зайшли, я дівчині кричу: "Дивись за сумкою!". Вона забарилася – а гаманця вже немає. Хоча я намагаюся не втручатися. Можуть почекати, поки одна буду їхати в порожньому вагоні – і все... Звичайно, я можу за себе постояти, але якось не хочеться. Хоча совість не дає мовчати. Їхав якось молодий чоловік, поставив кульочок поруч і заснув. Зайшли двоє, схопили кульок – і ходу. Я вийшла, буджу його, а він – да ладно, і далі спить. А на Лук'янівці дядька обчистили, вийшли – і махають мені ручками, мовляв, тихо себе веди...
... Десь у 1912-14 році в Києві відбулося власне "Велике пограбування" – за кілька десятків років до британського "Великого пограбування потягу". На кінцевій в Пущі-Водиці молодий чоловік, мабуть, студент, смикнув за мотузку гальма, зупинив склад, з лісу сипонули його подільники та пограбували всіх пасажирів.
- А з машинами як?
- Складно. Раніше водіїв громадського транспорту поважали. А зараз зневажають. Якось їде назустріч джип і фарами блимає, мовляв, уступи дорогу. А я ж на трамваї! Я зупинилася, вийшла, стала поруч – думаю, якщо вріжеться, то нехай вже. Але об'їхав...
...13 червня 1892-го відкрився регулярний електротрамвай, який їхав з Європейської до Контрактової і обходився киянам у п'ять копійок за тарифну ділянку. Трамваї каталися по всьому Києву, навіть по крутому спуску вулиці Круглоуніверситетській. Мало того, і в Бровари люди могли їздити по рейках – правда, на бензиновому трамваї. Зараз же "найбільш екологічний" повільно вмирає – хоча вагони потроху ремонтують і обіцяють відкрити нові напрямки. Наприклад, з'єднати лівий і правий берег по Подільсько-Воскресенському мосту. Але до цього ще дуже довго...