Родзинки архітектури в Києві: ТОП будівель в стилі бароко

Велич , химерність , контрастність кольорів , квіткова ліплення і скульптури на фасаді – все це притаманне стилю бароко , який був популярний в XVII – XVIII століттях . Не оминуло модна течія і Київ . На відміну від Європи , де в стилі бароко любили вибудовувати палаци , в нашій столиці це віяння відображено на фасадах багатьох храмів . " Сегодня" продовжує спецпроект , в якому знайомить киян та гостей міста з різноманіттям архітектурних стилів, якими багата столиця.

На замовлення: палац від автора Зимового палацу

У самому центрі міста , поруч з будівлею Верховної Ради знаходиться один з найяскравіших прикладів бароко – Маріїнський палац , названий на честь імператриці Марії Олександрівни . Сьогодні це легендарна будівля є церемоніальною резиденцією президента України .

Побудований палац в 1752 році на замовлення імператриці Єлизавети Петрівни. Проект було доручено розробити обер-архітектору імператорського палацу Франческо Растреллі, який також був автором Зимового, Воронцовського і Катеринського палаців в Санкт-Петербурзі. Керував роботами в Києві архітектор Іван Мічурін. До слова, є версія, що зодчий не виявляв особливого інтересу в проектуванні Маріїнського. З цієї причини київський палац нібито став копією підмосковної резиденції імператриці. Палацовий комплекс має строго симетричну композицію. Головна будівля складається з двоповерхового корпусу та одноповерхових бічних флігелів. Архітектура з чітким плануванням і багатою пластикою фасадів. У забарвленні палацу використані типові для бароко кольори: бірюзовий, світло-жовтий і білий.

Сама імператриця за життя так і не побувала в київській резиденції. Перша царська нога, що переступила поріг палацу в 1787 році, належала Катерині II. За всю свою історія резиденція побачила чимало: три війни, зречення від престолу Миколи ІІ, про що імператриця Марія Федорівна дізналася, проживаючи в палаці. А в Громадянську війну тут розміщувався штаб військових.

Два рази резиденцію відбудовували і два реставрували. Перший раз в 1870 році, за наказом Олександра ІІ, після того як в кінці ХІХ століття полум'я знищило другий поверх і парадні приміщення палацу. Роботи вів архітектор Карл Маєвський, керуючись старими кресленнями. Після реконструкції автентичним залишився перший поверх, а другий вже був зроблений в стилі необароко. Другий раз палац відбудовували в кінці 1940-х, після Другої світової. Під час війни в будівлю влучила бомба, зруйнувавши її центральну частину. Масштабна реставрація проводилась з кінця 1979 по 1982 рік. Як і в 1870 році, реставратори керувалися кресленнями Растреллі. Останній раз Маріїнський закрили в 2007 році, і роботи досі тривають. Реставраторам вдалося відновити первісний колір фасаду. Знімаючи шари фарби, майстри дісталися до найпершої. Провівши дослідження, виготовили фарбу, якою і пофарбували зовнішні стіни палацу .

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Поділ: церква — частина резиденції

Ще одне творіння Растреллі — Андріївська церквана однойменному узвозі. Цей храм будувався в комплексі з Маріїнським палацом як єдина Київська царська резиденція . У 1744 році Єлизавета Петрівна власноручно заклала три цегли під майбутній храм . Растреллі вдалося поєднати в архітектурі церкви російське і західне бароко . Проектні креслення храму і профілі Андріївського пагорба розробив Іван Мічурін .

Однокупольна церква має форму хреста, в кутах якого розміщені декоративні вежі на масивних стовпах. Зовні вони прикрашені пілястрами і прикриті трьома парами колон з капітелями. Вся маса церкви спирається на двоповерховий будинок-стилобат. У ньому по вісім кімнат на кожному поверсі, а стіни цієї конструкції служать фундаментом для церкви. До слова, на будівництво святині було витрачено 23 500 цеглин 28 970 пудів цвяхів, а на позолоту верхів витратили 20 листів золота.

Урочисте освячення церкви відбулося в 1767 році. Однак через серйозні проблеми у зовнішній і внутрішній політиці імперії царський двір збайдужів до храму, і в 1768 році його передали Київському магістрату. З 1785 року церквою займалася Київська міська дума. Богослужіння в Андріївській церкві велися до 1932 року, після чого храм був закритий радянською владою. У 1941-1945 роках тут знову стали правити служби, а з 1949 року в стилобаті церкви розмістилася Київська духовна семінарія.

У 1961 році нібито через аварійний стан споруди храм закрили. В цьому ж році на радянські екрани виходить фільм "За двома зайцями". Декораціями в картині стали старий Поділ і Андріївська церква, в яку йдуть вінчатися головні герої. Для відвідування святиню, яка стала музеєм, відкрили через сім років. У 2009 році почали зміцнювати аварійний схил під храмом, а в 2015-му церкву знову закрили для відвідувачів і стартувала її реставрація. Закінчити роботи планують до 2020 року .

Храм: перший з золотим куполом

В стилі українського бароко побудований і Михайлівський Золотоверхий собор. Святиню звів у 1108-1113 роках онук Ярослава Мудрого київський князь Святополк Ізяславич. Храм став першим, на якому встановили позолочений купол. Протягом століть комплекс будівель Михайлівського монастиря розширювався. До найдавнішої церкви прилаштовували нові і нові святині. Значних змін собор зазнав протягом XVII-XVIII століть завдяки українським меценатам. У 1713 році була побудована кам'яна церква в ім'я Іоанна Богослова, а в 1719-му звели кам'яну дзвіницю. На жаль, святині не вистояла перед комуністичною владою. У 1934-1936 роках Михайлівський Золотоверхий собор і дзвіницю знищили заради створення на цьому місці урядового центру, який так і не був побудований.

Лавра: мережива і черепашки

Недалеко від церкви Різдва Пресвятої Богородиці, у дворі Дальніх печер, знаходиться восьмигранна двох'ярусна кам'яна дзвіниця, побудована в 1761 році лаврським майстром Степаном Ковніром за проектом архітектора Петра Нейолова. Всі фасади дзвіниці прикрашені мереживом тонкого ліпного орнаменту з рослинними мотивами. Вінчає дзвіницю грушоподібна позолочена баня з чотирма пірамідальними шпилями. У 1959-1962 роках дзвіницю капітально відреставрували: баню, хрест і шпилі покрили міддю і позолотили, використавши близько трьох кілограмів золота.

Ще одне дітище Степана Ковніра можна побачити зі східного боку Успенського собору – корпус колишньої пекарні з Проскурня, а зараз – Музей коштовностей України. Споруду так і назвали на честь її майстра – Ковнірівський корпус. Нині це одна споруда, але побудована вона була з двох частин в різні роки. Південну, яку звели в XVII столітті, майстер реконструював в 40-х роках XVIII століття, надбудувавши другий поверх. Північну частину Ковнір збудував в 1744-1745 роках. Фасад корпусу прикрашений п'ятьма фігурними фронтонами з елементами різьблення. Два з них за своїми формами близькі до бічних фронтонам Успенського собору, над якими також трудився Степан Ковнір. Вікна будівлі прикрашені зображеннями черепашок в півколах. У роки фашистської окупації Ковнірівський корпус був частково зруйнований. Відновили його в 1963 році.

Софія: дзвіниця і брама

Ще один шедевр архітектури в стилі бароко — дзвіниця Софійського собору, розташована на однойменній площі. Побудували її в 1706 році, за кошти гетьмана Івана Мазепи, на місці стародавнього яру, через що її верхні яруси почали швидко руйнуватися. У тому 1744 року за керівництвом зодчого Йоганна Шеделя дзвіницю почали реконструювати. Третій і частково другий яруси розібрали, а нові побудували в стилі бароко. У 1851-1852 роках дзвіницю знову реконструювали за проектом архітектора Павла Спарро. Тоді був надбудований четвертий ярус, і висота дзвіниці досягла 76 метрів. Від первісної будівлі до нашого часу збереглися лише перший ярус і частина другого. Незважаючи на це, архітектура і декор дзвіниці витримані в одному стилі. Фасад прикрашений фігурами ангелів у вигляді українських хлопців в підперезаних жупанах, масками, гірляндами і навіть геральдичними двоголовими орлами.

Східний фасад, звернений до Софійської площі, декорований на третьому ярусі фігурами апостола Андрія і князя Володимира, а західний фасад, звернений до монастирського подвір'я, прикрашений фігурами архангела Рафаїла і апостола Тимофія. Сьогодні фасад дзвіниці бірюзовий, а ліпнина біла, проте після першої реконструкції колір стін був синім, а фігури святих, ангелів і маски – різнокольоровими. Перефарбувати дзвіницю хотіли в 50-х роках під час реставрації. Три варіанти розпису розробив науковий співробітник Академії архітектури Григорій Логвин. У першому варіанті він пропонував кобальтові блакитний з білою ліпниною, у другому – синьо-зелений з різнобарвною ліпниною, а в третьому – ультрамариновий з білою ліпниною і золотистими вкрапленнями. На худраді варіант №2 схвалили, але не затвердили. Одному з присутніх здалося, що на ньому зображені "петлюрівські кольори".

Втрачені шедеври

На жаль, не всі храми в стилі українського бароко вціліли до наших днів. Багато з них були знесені в 1930-і роки, щоб звести чергову соцбудівлю. У 1935 році пішла під знесення Богоявленська церква Братського монастиря, побудована в 1690 році. Розібрали і дзвіницю, яку проектував майстер Степан Ковнір. Зникла могила Петра Сагайдачного, якого поховали на території монастиря. Зараз на місці шедевра – один з корпусів Києво-Могилянської академії. У 1934 році знесли собор Святого Миколи (Великий Микола), а на його місці звели Палац піонерів (вул. Мазепи, 16).